ДОСТАЧА

ДОСТА́ЧА, і, ж., розм. Те саме, що доста́ток 1. По зблідлому сухому обличчю, котре не казало про розкоші та достачі, пробігали похмурі смуги (Мирний, І, 1954, 319); В непоказних одноповерхових домах із крутими гонтовими дахами або солом’яними стріхами, насунутими, як шапки, до вікон, була не тільки достача, а навіть і розкіш (Тулуб, Людолови, І, 1957, 166).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 388.

Доста́ча, чі, ж.

1) Часть, слѣдуемая мельнику за помолъ?

2) Изобиліе.

3) Необходимый для работы матеріалъ. Аби ваша достача, а ми хоч який віз, то зробим.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 431.