ДОРОБЛЯТИСЯ

ДОРОБЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, ДОРО́БЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ДОРОБИ́ТИСЯ, роблю́ся, ро́бишся; мн. доро́бляться; док.

1. до чого. Багато працюючи, доводити себе до неприємних наслідків. Вона [нужда] нас з своїх лап не пускає, Не дає розігнути й спини:. Вже й тепер доробився до краю, До соснових дощок, до труни! (Стар., Вибр., 1959, 16).

2. діал., чого. Працюючи, набувати, діставати що-небудь. — Скажіть, чи можна так легко випускати з рук те, чого так тяжко дороблялося? (Коб., II, 1956, 22); Вони бідували і не могли ніяк доробитися хліба (Фр., І, 1955, 213).

3. тільки недок. Пас. до доробля́ти 1, 3, доро́блювати 1, 3.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 378.

Доробля́тися, ля́юся, єшся, сов. в. дороби́тися, лю́ся, бишся, гл.

1) Дорабатываться, доработаться. Доробився, що й руки не зведе.

2) Пріобрѣтать, пріобрѣсть работой что-нибудь. Чуб. І. 272. Роблю, роблю, та й не можна ніяк доробитись. Н. Вол. у. Хто робить, той ся доробить. Ном. № 9951. Силуваним конем не доробишся. Ном. № 1086. Чужим волом не доробитися. Ном. № Злиднями не доробишся. Ном. № 1579.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 426.