ДОПОВЗАТИ

ДОПОВЗА́ТИ, аю, аєш, недок., ДОПОВЗТИ́, зу́, зе́ш, док.

1. Повзучи, досягати якого-небудь місця, добиратися кудись. Вони були на городі, доповзали до перших людських осель (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 193); Арсен Красик зібрав усі свої сили, доповз до води (Ткач, Крута хвиля, 1954, 233).

2. перен., розм. Повільно, з труднощами добиратися куди-небудь. Наше авто, як невтомна мурашка, доповзло до самої вершини і завтра покотиться вузенькою кам’яною стрічкою вниз (Жур., Вечір.., 1958, 276).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 372.

Доповза́ти, заю, єш, сов. в. доповзти́, зу́, зе́ш, гл. Доползать, доползти. Мов рачки доповзла до города. Кв.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 424.