ДОГУЛЮВАТИ

ДОГУ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ДОГУЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док. Закінчувати гуляти (у 1-3 знач.); гуляти до певного часу. На весіллі догулювали гості з останньої бригади, що, попоївши, танцювали до сьомого поту (Ю. Янов., II, 1958, 288); // перех. Гуляючи, проводити той час, що залишився. Діти догулювали останні дні. Треба було готуватись до школи (Коп., Сон. ранок, 1951, 112); Пізно розходилися по домівках із школи батьки й матері, залишивши дітей своїх догулювати це надзвичайне у їхньому житті свято (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 38).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 342.

Догу́лювати, люю, єш, сов. в. догуля́ти, ля́ю, єш, гл. Догуливать, догулять. Що у батька да й одна дочка, да не дали люде да догуляти, русою косою да домаяти. Грин. ІІІ. 122.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 408.