ДОГРІБАТИ

ДОГРІБА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДОГРЕБТИ́, бу́, бе́ш; мин. ч. догрі́б, гребла́, ло́; док.

1. перех. і без додатка. Закінчувати догребти; гребти до певної межі, до певного часу. Догрібати сіно; Догребти до яру; Догребти до обіду.

2. неперех. Гребучи веслами, добиратися куди-небудь; допливати. * Образно. [Вітровий:] Веслом до комунізму не догребеш (Корн., II, 1955, 221).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 342.

Догріба́ти, ба́ю, єш, сов. в. догребти́, бу́, бе́ш, гл. Догребать, догресть.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 408.