ДОВІЛЬНИЙ

ДОВІ́ЛЬНИЙ, а, е.

1. Нічим не обмежений. П. М. Яблочков розробив питання, пов’язане з вмиканням довільного числа ламп в одне коло (Нариси розв. прикл. електр.., 1957, 49).

2. Який виникає, здійснюється за власним бажанням. Людина не народжується з умінням робити довільні рухи; цим умінням вона оволодіває поступово (Психол., 1956, 165).

3. Який не випливає з чого-небудь; необгрунтований, позбавлений аргументації. Якими б багатими й діалектичними не були естетичні системи німецьких ідеалістів, вони, через свою відірваність від життя і навіть від практики мистецтва, часто сприймаються як довільні умоглядні схеми (Вітч., 6, 1961, 200).

4. рідко. Те саме, що доста́тній. Писар почав складати прошення на батюшку ніби од усієї горобцівської громади. Прошення було написано хитро, облесливо і разом з тим з отрутою.. Він вилив в консисторію відро сліз та цебер «єлею», але влив туди чимало крапель отрути, довільних для отруєння одного чоловіка (Н.-Лев., IV, 1956, 167); // Багатий; великий. Вродив довільний урожай —Колючка в око ворогам! (Тич., III, 1947, 79); Озера й річка з довільним уловом риби вабили людей (Ле, Наливайко, 1957, 377).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 334.

Дові́льний, а, е.

1) Довольный. Я довільний вашим словом, кохані судці. Н. Вол. у.

2) Доступный для пользованія каждому. — «Чи можно з цієї криниці коня напоїти?» — Чому ж, не можно: вода довільня. Харьк.

3) Имѣющійся въ достаточномъ количествѣ. Довільні дрова у нас. Харьк. у.

4) Произвольный.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 403.