ДОВ'ЯЗУВАТИ

ДОВ’Я́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ДОВ’ЯЗА́ТИ, в’яжу́, в’я́жеш, док., перех. Закінчувати в’язати (у 1, З знач.) що-небудь. Декотрі чоловіки дов’язували снопи, декотрі рушили до панського лану (Н.-Лев., II, 1956, 186); Лука дов’язав гніздо [гусяче] і з кутка подав голос (Чорн., Визвол. земля, 1959, 17); Якщо пряжі не вистачило, не можна дов’язувати річ будь-яким матеріалом (В’язання.., 1957, 28).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 338.

Дов’я́зувати, зую, єш, сов. в. дов’язати, жу, жеш, гл. Оканчивать, окончить связывать. Ми дов’язували сьогодні пшеницю. — А ми свою ще вчора дов’язали. Зміев. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 405.