ДОБРИТИ

ДОБРИ́ТИ¹ див. добрива́ти.

ДОБРИ́ТИ², рю́, ри́ш, недок., перех., діал.

1. Задобрювати. Вона вже і всміхається до його [нього] і стравою щонайкращою його добрить, так ні, сидить, насупившись, мов той сич (Сл. Гр.).

2. Хвалити, вихваляти. Знов примощується мати Чайченка добрить: «а моторний, а розумний, а славний» (Вовчок, І, 1955, 201).

3. Удобрювати (грунт). Ні вже, коли грунт піскуватий, то хоч чим, мовляв, добри, а хліба не їстимеш (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 323.

Добри́ти, рю́, ри́ш, гл.

1) Задабривать. А вона вже і всміхається до його і стравою що найкращою його добрить, так ні! сидить, насупившись, мов той сич. Зміев. у.

2) Хвалить. Тільки й добрить, що той світ, ніби вже в сьому світові нема ні добра, ні краси. МВ. І. 44.

3) Удобрять. Ні вже, коли ґрунт пісковитий, то хоч чим, мовляв, добри, а хліба не їстимеш. Зміев. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 398.