ДОБРЕ

ДО́БРЕ.

1. Присл. до до́брий; протилежне погано. А щоб збудить Хиренну волю, треба миром, Громадою обух сталить; Та добре вигострить сокиру (Шевч., II, 1953, 288); Мічурін вийшов на середину кімнати, його оточили, й він знову почував себе добре (Довж., І, 1958, 455).

2. присл.., розм. Дуже, вельми. Любка першої ночі таки добре боялась (Н.-Лев., II, 1956, 258); // Зовсім, остаточно. В той час уже добре смеркалося (Мирний, II, 1954, 239).

3. у знач. присудк. сл. Про успішний хід справ, сприятливе оточення. — А тут же вам добре? (Вовчок, І, 1955, 11); — Я певен, що все буде добре: дивись, народ у нас, як на підбір (Гончар, III, 1959, 39); — Є хороше прислів’я: в гостях добре, а дома краще (Мокр., Острів.., 1961, 78); // у знач. присудк. сл. з спол. що, коли і т. ін. Дуже вдало, до речі. Палагна прибігла додому лиха. Добре, що хоч Іван нічого не бачив (Коцюб., II, 1955, 338); — Чи вже людям не можна жити правдою?.. А як би добре було, коли б усі жили по ній! (Мирний, І, 1949, 295).

4. у знач. част. Уживається на означення згоди; гаразд. Та добре, розкажу про них, хоч то вони й не дуже варті (Л. Укр., І, 1951, 404); — Коли будеш, Євгене, уже старим, ..згадай оцей край, оцей струмок… — Добре… (Гончар, III, 1959, 90).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 321.

До́бре нар. Хорошо; порядкомь. Добре тому дати, хто не хоче брати; а той хто бере, як по душі дере. Ном. № 4710. На Водохрищі риба табунами ходить, то на рої добре буде: Чуб. ІІІ. 4. Бийте його добре киями, щоб знав; по чому ківш лиха. Ном. № 4954. Добре побив. Циган уже їсти добре хоче. Грин. І. 120. До́бре ка́же. Дѣльно говорить; красно говорить. Камен. у. Гара́зд-до́бре. Достаточно, вполнѣ хорошо. Будем радиться, чи гаразд-добре на славній Україні проживати. Мет. 381. Ум. До́бренько, до́бречко.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 397.