ДИМОВИЙ

ДИМОВИ́Й, а́, е́.

1. Прикм. до дим 1. Ковбаси можна коптити у димовій трубі печі (Укр. страви, 1957, 76); Між високими вербами було видно два високі димові стовпи (Н.-Лев., II, 1956, 88); Живий Донбас встає у клекоті роботи, І Криворіжжя знов у хмарі димовій (Дмит., Вітчизна, 1948, 65); // Здатний утворювати густий дим. Забезпечимо вивезення і розкидання в садах і виноградниках димових матеріалів для боротьби з весняними заморозками (Рад. Укр., 16.1 1954, 2); // у знач. ім. димове́, во́го, с. Те саме, що поди́мне. Сива жінка на майдані плаче, Бо беруть димове й поволяче (Мал., Звенигора, 1955, 299).

2. перен. Те саме, що га́зовий². — Я приїду [до батьків] пишно та красно, а ти ще краще, — сивою паровицею (бо там усе сиві воли..), у намітках димових, із любим чоловіком (Вовчок, І, 1955, 62).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 278.

Димо́вий, а, е.

1) Дымовой. Що се, що серед пустині стовпом димовим знялося? К. МБ. ІІІ. 254.

2) Сдѣланный изъ дими. Що я приїду пишно та красно, а ти ще краще — сивою паровицею у намітках димових. МВ. І. 89.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 384.