ДЗЕНЬКАТИ

ДЗЕ́НЬКАТИ, аю, аєш, недок. Видавати короткі дзвінкі звуки при ударах. Дзенькає молот, високо й тонко (Мал., Звенигора, 1959, 186); Чути, як .. біля колодязя дзенькають цеберки (Донч., І, 1956, 49); // чим. Викликати такі звуки ударами по металу, склу і т. ін. Нові гості .. полуднували, дзенькали ножами, стукотіли об тарілки (Н.-Лев., І, 1956, 623); Ридван, весело дзенькаючи залізним відром, плавно покотився у вибалок (Кучер, Вогник, 1952, 85).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 266.

Дзе́нькати, каю, єш, одн. в. дзе́нькнути, ну, неш, гл. Звонить, звенѣть, преимущественно прерывисто, звякать. Ото ж, мабуть, тоді ключик упав, як я казала, що щось дзенькнуло. Новомоск. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 378.