ДАРУВАТИ

ДАРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. і док.

1. кому, перех. Передавати що-небудь у власність як подарунок. -Що тепер на тобі та на твоїй дочці — я вам дарую (Мирний, IV, 1955, 228); [Семен:] Одарко, ти мені дарувала оцю сорочку, подаруй краще її Іванові (Кроп., І, 1958, 108); Щорс і Черняк.. утішали Боженка, як діти, гладили по плечах і по голові, дарували йому бінокль, поправляли зборки на бурці (Довж., Зач. Десна, 1957, 151); * Образно. Кораблям ми дарували Кращих друзів імена (Нагн., Вибр., 1950, 111).

◊ Дарува́ти життя́ див. життя́; Дарува́ти свобо́ду, заст. — звільняти з-під ув’язнення.

2. ким, чим, перех., розм. Наділяти, обдаровувати. У той саме день .. моя жінка якраз заходилася дарувати мене третім сином (Мирний, V, 1955, 380); Не встиг я подякувати.. за засилку Вашої збірки «Хвиля за хвилею», .. як ось знову Ви даруєте мене двома томами своєї праці (Мирний, V, 1955, 401).

3. перех. і неперех., розм. Вибачати, прощати. І здається Дмитрикові, що не варт він пробачення, що ніхто не дарує йому вини його… (Коцюб., І, 1955, 136); У Києві бути і пісні не чути, .. такого гріха я не міг би забути і не дарував би собі вже ніколи (Мак., Вибр., 1954, 380); [Аркадій:] Я прошу вас дарувати мені, що перебив вашу відповідальну розмову над проектом (Корн., І, 1955, 125); [Гусак:] Даруйте на слові, але ви більше ніж помиляєтесь (Мик., І, 1957, 78).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 213.

Дарува́ти, ру́ю, єш, гл.

1) Дарить. Свого не даруй, чужого не бери. Ном. № 9671. Вола дарують без ярма. Ном. Сестриці, ви порадниці, порадьте ж ви мене, чим тестя дарувати? — Даруй, братко, дари, собі дівочку бери. Мет. 186.

2) Давать, награждать, жаловать. Не все ж Біг дарує, про що люд міркує. Ном. № 71, Царівну оддав, щастям дарував. Чуб. ІІІ. 272. Господь його донею дарує.

3) Жертвовать чѣмъ. Та візьміть мене самого, на Чорне море пустіте. Нехай я буду на Чорному морі своєю головою дарувати, аж не товариства сердешного невинні душі теряти. КС. 1882. XII. 487.

4) Прощать, извинять. Даруй мені, я вже більше не буду. Що твоя жінка мене обідила, — я їй те дарую. МВ. І. 12. Хто буде сей сон рано і вечір читать, того буде Господь на страшнім суді, на будущому віку гріхами дарувать. Мил. 15.

5) Дарува́ти життя́м, — душе́ю. Пощадить жизнь. Став же він у пана милости прохати: чи не можна, пане, життям дарувати? Лохв. у. Бери гроші, аби дарував душею. Черкас. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 359.