ДАМА

ДА́МА, и, ж. 1. заст. Жінка з інтелігентних, перев. матеріально забезпечених міських кіл. Поміж лицарів блискучих, поміж дам препишно вбраних королівна йде поволі у буденних чорних шатах (Л. Укр., І, 1951, 436); Верби та дами з містечка наділи зелені вуалі (Коцюб., II, 1955, 264); * У порівн. Гадюка часом перепливала єрик хвилястими рухами, здіймала голову, поважно хитала нею з боку на бік, як значна дама (Коцюб., І, 1955, 361); // розм. Жінка взагалі. Дами ходять по вулицях в літніх костюмах (Коцюб., III, 1956, 410); Побіч нас сіло ще кілька військових та цивільних із дамами (Досв., Вибр., 1959, 100); * У порівн. Перейдуть по серденьку.. Всі щасливі спомини, Мов веселі дами (Фр., XIII, 1954, 452).

2. Одружена жінка; протилежне дівчина. Хоча він був і удівець, одначе ж любив закликати до себе веселих гостей, а найбільше молодих дам (Н.-Лев., І, 1956, 156); Браво грянуть — рях-цях-цях! — Дами, панночки, гусари (Бажан, Роки, 1957, 272).

3. розм. Жінка або дівчина, що танцює в парі з чоловіком (мужчиною). Заграв оркестр, мужчини подали дамам руки і в мелодійних звуках полонеза квітчастою гірляндою попливли до зеленої зали (Панч, III, 1956, 61).

4. Гральна карта, на якій зображена жінка. [Ярина:] Бубновий король сумує за бубновою дамою (Корн., II, 1955, 109); — Та їй-богу ж це дама козир! (Збан., Єдина, 1959, 118).

◊ Да́ма се́рця, заст., жарт. — кохана жінка. —Я чую над нами подих середніх віків: от лицар грав на бандурі, дама його серця виходить на замкову високу башту (Н.-Лев., IV, 1956, 241); [Орест:] Се [любов мінезингерів] була релігія, містична, екзальтована. Культ мадонни і культ дами серця зливались в одно (Л. Укр., II, 1951, 24); Кла́сна да́ма див. кла́сний.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 209.