ДАЖБОГ

Дажбог = Даждьбог — у дохрис­тиянських віруваннях — бог Сон­ця, світла, добра, син Сварога, син Неба (буквально «дай бог», тобто податель (подавець) добра, багат­ства, бог-подавець, дарівник, отже бог достатку); у народі називався ще Дайбо́г; залишки назви чуємо у вигукові «дай Боже» як відгомоні первісної жертовної трапези, до того ж із варінням меду; вигук зберігся понині в ритуальних обрядах та при розпиванні міцних напоїв; пop. у колядках приспів: «Ой дай Боже!», а також вираз «дати на Бо­же», тобто «жертвувати на церков­ні потреби»; в Іпатіївському літо­пису під 1114 р. записано: «Єго же наричають Дажьбог. Солнце царь, син Сварогов, єже єсть Дажьбог»; божество входило до складу ідолів так званого Володимирового (Ки­ївського) пантеону (олімпу) поруч із Перуном, Хорсом, Стрибогом, Симарглом і Мокошею (коли в Києві почав княжити Володимир, він поставив поза своєю палатою на горі ідолів названих богів); бог вважався нібито родоначальником руського народу, можливо, тому в «Слові о полку Ігоревім» русичів названо Даждьбожими вну́ками (див. ону́к 3); згодом стає богом лісів, гаїв, байраків, садів; як соняч­ний добрий і щедрий бог (бог жит­тя) божество оспіване в українській пісенній творчості; зобра­жується покровителем весілля, що зустрічає нареченого-князя на сві­танку (зв’язок із сонцем, сходом сонця), «між трьох доріг», або роз­порядником сезонного циклу, — через свого посланця солов’я за­микає зиму й відмикає літо, або й володарем вирію («— Ой, соловейку, ти ранній пташку, Ой чого так рано із вир’їчка вийшов? — Не сам же я вийшов, Дажбог мене вислав…»; можливо, народна приповідка «пошли, Боже, з неба усього, що нам треба» звернена не стільки до християнського Бога, скільки і до Даждьбога. Межи трьома дорогами, рано-рано, Межи трьома дорогами, ранесенько, Там здибався князь з Дажбогом, рано-рано, Там здибався князь з Дажбогом, ранесенько. — Ой ти, боже, ти, Дажбоже, рано-ра­но, Зверни ж мені з доріженьки, ра­несенько. Бо ти богом рік од року, рано-рано, Бо ти богом рік од року, ранесенько, А я князем раз на віку, рано-рано, А я князем раз на віку, ранесенько (весільна пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 166.