ДАВИТИ

ДАВИ́ТИ, давлю́, да́виш; мн. да́влять; недок. 1. перех. і на кого — що, у що. Налягати своєю вагою; натискати. Чорногора важким своїм тілом давила землю (Коцюб., II, 1955, 318); Сухе груддя давило на рожеві трубки [посіву], безсилі пробити сіру шкаралупу, вони морщились і жовкли (Панч, В дорозі, 1959, 46); — Може, далі пройдемо, на сухе? — Мені все одно, на мокрому навіть краще — в боки не давитиме (Тют., Вир, 1964, 322).

2. перех., перен. Чинити утиски; гнобити. Почав [пан] нас тіснити, почав давити, — нема життя нашому братові (Мирний, І, 1954, 183); Чим більше він, пролетаріат, давитиме буржуазію, тим шаленіша буде її відсіч (Ленін, 28, 1951, 147); // Гнітити (про почуття, настрій). Важка дума, як камінь, давила її серце (Н.-Лев., II, 1956, 62); Де й поділася та важка зажура, яка давила колись безправного в’язня (Цюпа, Назустріч.., 1958, 276); // Пересилювати що-небудь у собі; приглушувати. Я їх (сльози] давлю, здержую, а вони проти волі так і каплють [капають], так і каплють (Мирний, І, 1954, 89); — Ні, ні! — без жалю давив я у собі всякий протест, — ніяких думок! (Вас., II, 1959, 317).

3. перех. і неперех. З силою натискати; стискати, тиснути. —Не шкреби, дочко, ножем.., — сказала Кайдашиха. — Як же його шкребти, щоб не було чуть!.. — Не дуже дави ножем, моє серденько любе, то горщик не буде скавучать (Н.-Лев., II, 1956, 284); [Петро:] Як то здорово носити таку одежу, щоб вона нігде [ніде] тебе не давила (Мирний, V, 1955,138); Аж ось двері піддалися, і натовп розлютованих панів линув у них, давлячи й штовхаючи один одного (Тулуб, Людолови, І, 1957, 109); * Образно. Просторий кабінет давив його душними обіймами (Ле, Міжгір’я, 1953, 271); // безос. Про почуття болю, стискання (у грудях, серці, голові). — А як було прийде вечір, — знов давить мене в грудях, тяжко мені, наче хто розриває мою душу (Н.-Лев., І, 1956, 63); — Спершу нудило мене, давило під серцем (Мирний, І, 1954, 85); — Голова, знаєш, ніби чужа якась. Отут мені давить і штрика (Вишня, І, 1956, 225).

4. перех. Розплющуючи, нищити (комах та інших дрібних істот). — Задавив уже! — гукнув дід. — Ні, я його [коника] не давив, — і лице малого скривилося (Мирний, І, 1954, 176); Він уже здогадався, хто давив його голубів, але ні разу не заставав убивцю на місці злочину (Донч., І, 1956, 68); // Навалившись, ударом калічити, вбивати. Коли чи п’є [Турн] — не проливає, Коли чи б’є — то вже влучає, Йому людей давить, як мух! (Котл., І, 1952, 193); На Вовка бідного насів [Лев] — Давив його, крутив… (Гл., Вибр., 1957, 57).

5. перех. і без додатка, розм. Умертвляти, стискаючи горло; душити. Не раз бородатих давили [гайдамаки] купців, І коней і крам відбирали (Бор., Тв., 1957, 71); — Чутка ходила, що дівчина задавила Загнибідиху. А глянути на неї — щось не віриться, щоб така давила (Мирний, III, 1954, 144).

6. перех. Те саме, що чави́ти. [Парвус:] Нерон — той був великий виноградар в саду господнім, кетяги достиглі давив, і з їх крові вино робилось (Л. Укр., II, 1951, 349); Вигрібали з землі .. м’ясисті овочі, давили з них сік у казанки (Кучер, Чорноморці, 1956, 129).

7. перех. і без додатка, перен., розм. Морозити, заморожувати. Гуде та виє… розгулявся Морозенко!.. Аж пищить усе, а він, немилосердний, давить (Мирний, IV, 1955, 286); Зима.. віяла завірюхами, морозами давила й занудила мене до смутку (Вас., І, 1959, 248); Снігу ще не було, але морози давили порепану землю (Ле, Ю. Кудря, 1956, 215).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 204.

Дави́ти, влю́, виш, одн. в. давну́ти, давну́, давне́ш, гл.

1) Давить.

2) Сжимать, стискивать. Давить, як мороз бабу. Ном. № 4003. Ні не дави, туманочку, сховай тілько в полі. Шевч. 95.

3) Выжимать. Сир іззів, а на масло давить. Ном. № 12215.

4) Душить, давить.

5) Притѣснять, угнетать. Так судила Божа воля, щоб давила нас недоля. К. Досв. 112.

6) Раздавливать, давить. Да як же стерпіти, коли притьмом давлять кармазини людей по дорогах. К. ЧР. 193.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 355.