ГІЛЧАСТИЙ

ГІЛЧА́СТИЙ¹, а, е. Те саме, що гілля́стий. Тихий день ввійшов у сад гілчастий, Пахощі медвянії розлив. Як же треба берегти те щастя, За яке життям ти заплатив (Забашта, Вибр., 1958, 27).

ГІЛЧА́СТИЙ², а, е, діал. Голчастий. Од соснового гілля впали гілчасті тіні на голівки, на мармурові лиця (Вас., І, 1959, 307); Не верба, не ламка тополина, — шпилькувата гілчаста ялина сизе віття здійма на зорі (Рудь, Дон. зорі, 1958, 24); То працюють правнуки й онуки Тих дідів, хто на пісках садив Сосни ці дзвенючі та гілчасті (Дор., Серед степу.., 1952, 103).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 69.