ГУДІТИ

ГУДІ́ТИ і ГУСТИ́, гуду́, гуде́ш, недок.

1. Видавати довгі протяжні низькі звуки. Кругом його [стовпа] гуде безсонний жук (Гл., Вибр., 1957, 206); Надворі негода страшенна, сніг, дощ, лютий вітер гуде (Л. Укр., IV, 1954, 100); Перед вікнами хати росли черешні, гуділи над ними бджоли (Шиян, Переможці, 1950, 239); Як вийшов за село Давид, гудів тільки дріт на телефонних стовпах (Головко, II, 1957, 78); У полі тихому гуде десь молотарка одинока (Гонч., Вибр., 1959, 25); // Одночасно голосно розмовляючи, створювати загальний гомін. Народ гомонить, гуде, як бджоли в улику (Н.-Лев., III, 1956, 278); // Лунати протяжно, на низьких нотах. — Давиде, чуєш, Давиде, вставай! Уже ранок! — гуде її глибоке контральто (Стельмах, Хліб.., 1959, 103); — Ох, ох, — гудів, мов з труби, голос Килини Макарівни (Бані, Надія, 1960, 89); // безос. Про відчування такого звуку. Здається, Федір і захмелився добре на сьогодні.. В голові тілько гуде та на серці холоне (Мирний, IV, 1955, 233); Щось невловиме дзвенить у вухах, гуде в голові (Цюпа, Назустріч ., 1958, 89).

◊ Аж гуде́ (гуло́) — виражає інтенсивність якоїсь дії. Нове мотовило аж гуло в її руках (Н.-Лев., II, 1956, 301); У кише́ні гуде́ — немає грошей. Нема і дома нічого [у Хоми], і у кишені гуде (Кв.-Осн., II, 1956, 231).

2. Видавати протяжні низькі звуки, сигнали за допомогою спеціального пристрою. Над степом липневим І тиша і спека, Гудуть паровози далеко-далеко (Мур., Широка дорога, 1950, 5).

3. розм. Безперервно нити, ломити, боліти. Хаєцький втомлено сів на одному з крісел.. Тільки тепер відчув, як ноги гудуть після довгої напруги (Гончар, І, 1954, 266).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 189.

Гуді́ти, ду́, де́ш, гл. = Густи. Добре гудіти, коли є чім шуміти. Ном. № 1398. Рѣдко употребляется.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 336.