ГРІНКА

ГРІ́НКА, и, ж.

1. Змащена жиром і підсмажена скибка хліба. З початку бенкету пили тільки пиво у високих.. склянках з хлібними грінками (Тулуб, Людолови, І, 1957, 97).

2. діал. Невеликий шматок чого-небудь. Жінка дала йому півхліба ще й грінку сиру (Март., Тв., 1954, 158); Два рази на день давав [Микола] йому чаю і дві грінки хліба (Калин, Закарп. казки, 1955, 160).

◊ Уби́ти (пійма́ти) [до́бру] грі́нку — мати вигоду, користь, виграти що-небудь. [Марфуша:] Ну, якщо тому правда, то убила грінку (Кроп., II, 1958, 333).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 170.

Грі́нка, ки, ж.

1) Ломоть, кусокъ. Шух. I. 144. Молила сі Богу і все пила склінку води і їла грінку хліба на день. Гн. ІІ. 98.

2) Гренокъ. Ном. № 12291. Просіяне з ушками, з грінками. Котл. Ен. V. 14.

3) Корзинка подсолнечника. Харьк.

4) Пучекъ орѣховъ на деревѣ. Оріхи так грінками й висять. Борз. у.

5) До́бру грі́нку уби́ти, пійма́ти. Выиграть что-либо. Ном. № 10594. То же значеніе грі́нка йому́ впа́ла. Ном. № 10594. Дідону мав він мов за жінку, убивши добру в неї грінку. Котл. Сн. І. 25.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 328.