ГРЯДА

ГРЯ́ДА, и́, ж., рідко. Те саме, що гря́дка. Горпина, бачачи, що дитина так любо гралася, знялася і побігла на гряду до матері помагати їй вищипувати бур’ян (Мирний, 1, 1954, 52).

ГРЯДА́, и, ж.

1. Витягнута в довжину височина, гірське пасмо. Я уявив собі велетенський Карпатський хребет, що простягся із заходу на схід широкою двохсоткілометровою грядою (Жур., Вечір.., 1958, 276); Гряда Татр була вже позаду (Рибак, Час.., 1960, 360).

2. Смуга, ряд однорідних предметів. Від маяка в море виходила піщана коса, яка закінчувалась довгою грядою підводного каміння (Трубл., II, 1955, 183); Міцним щитом відгородила природа наш Далекий Схід, поставивши на океані гряди гранітних островів (Гонч., Вибр., 1959, 357).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 184.

Гря́да, ди, ж.

1) Гряда, грядка. Ном. №№ 10957, 6420. Були в мене два городи, — тепер нема й гряди. Чуб. V. 901. Чаще въ Ум. формѣ гря́дка.

2) Островъ. лежащій въ плавнях, хребетъ острова не затопляемый водой. Браун. 51. О. 1862. V. Кух. 99. КС. 1873. І. 57. В плавнях бувають сухі гряди, на них робляться пластунські курені. О. 1862. II. 63.

3) Мѣсто, гдѣ рѣка проходитъ узкое русло и волны ея подпрыгиваютъ и плещутъ. Вх. Пч. II. 25.

4) Бревно, жердь въ сельской хатѣ, амбарѣ, ниже потолка, тянущаяся отъ одной стѣны къ другой; такихъ жердей обыкновенно двѣ, на нихъ развѣшиваютъ одежду, сушать бѣлье, дрова, коноплю. Фр. Пp. 189. МУЕ. ІІІ. 46.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 333.