ГРОЗА

ГРОЗА́, и́, ж.

1. Грім і блискавка з дощем або градом, що перев. супроводяться великим вітром. Перейшла гроза степами, Мов нічого й не було; Небо вкрилось зіроньками, Світлом землю облило (Граб., II, 1959, 429); Десь за лісом піднімалася хмара ..Можливо, вночі буде гроза (Шиян, Баланда, 1957,142); * У порівн. Кинулись фашисти в яр з нестями, а партизани й звідти, мов гроза, на них (Тер., Ужинок, 1946, 36).

2. перев. мн., перен. Бурхливі події, що відбуваються в суспільстві. В грозах Вітчизняної війни на повну силу і нерідко по-новому розкрилось творче обдарування багатьох письменників (Про багатство л-ри, 1959, 164); // Сильні душевні переживання. Здавалося, що спокійно казала [Степанида], та мені боязко ставало за неї: гроза знімалася, з її серця чулася (Барв., Опов.., 1902, 128); В твоїм серці грози, ще твій плач звучить (Сос., Так ніхто.., 1960, 80).

3. перен. Лихо, небезпека, катастрофа і т. ін., що загрожує кому-небудь. Потопальський так і закам’янів біля дверей, відчуваючи, що справжня гроза над його головою тільки збирається (Збан., Сеспель, 1961, 32).

4. перен. Те, що викликає, наводить страх, жах. Така газета, коли випускати її двічі на тиждень.., може стати грозою не тільки для всіх порушників дисципліни, але й для самих начальників (Собко, Біле полум’я, 1952, 132); В лісах Поділля діяв прославлений у піснях і легендах народний захисник, гроза польського панства Устим Кармелюк (Від давнини.., І, 1960, 22).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 173.

Гроза́, зи́, ж.

1) Гроза. Гроза буде. Ком. Р. ІІ. 56.

2) Угроза. Подививсь на його з грозою. Кв.

3) Громадина. Вх. Зн. 12.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 329.

гроза́ — грім і блискавка з дощем або градом, що супроводиться перев. великим вітром; споконвіку люди боялися грози, бо вважали, що це Перун чи Ілля женуться за нечистою силою або демоном; то­му запалювали страсні або йор­данські, а в Західній Україні ще й громничні (стрітенські) свічки, що відганяли страх від людини; вва­жали, що треба конче позатикати комини, щоб злі сили часом не вскочили в хату або сам грім не вдарив у неї; також викидали за двері навхрест складені коцюби, щоб часом нечиста сила не забра­лася до хати через вхідні двері; у народі помічено, що після грози добре клює риба. Перейшла гроза степами, Мов нічого й не було (П. Грабовський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 158.