ГРИГОРІЙ

Григо́рій = Гри́гір = Грицько́ (Гри́гор = Гриць = Ри́гір = Риго́р) (від грец. gregoreo— «не сплю, пильную», букв, «той, хто не спить, пильнує»; пестливі — Григо́рко, Гри́ник, Гринь, Гринько́, Гри́ньо, Гри́ня, Грица́й, Гри́цик, Грицу́нь, Грицу́ня, Грицу́ненько, Грицу́ньо, Грунь, Грунько́, Гри́ша, Гришко́; Ри́гірко, Риго́рко) — українізовані християнські чоловічі імена; оспі­ване в народних піснях: «А ти, Грицику, не подивуй, Піди свою Ганнусю поцілуй», «А в новій стайні огонь сіяє, Там Грицуненько ко­ника сідлає», «Поплив коровай на Дунай, За ним Грицунь, щоб пійняв», «Оце тобі, Ригорку, барвінок, Буде твоїй Мотруні на вінок»; у приповідках виступає об’єктом гумору («Без Гриця й вода не освя­титься», «Куди твоє, Грицьку, ді­ло!», «Не для Гриця паляниця», «Тиць, аж і Гриць»), насміху («Гриць має голову з дурниць», «І ти, Грицю, пан!», «Дурний Грицько млинці пекти — він краще тіс­течко з’їсть»), співчуття («Гриць за волами, Гриць і за дровами»); символізує незграбність («Поволі, Грицю, бо на корито впадеш»), некмітливість («То не з Грицем справа»), невправність («Не видів Гриць воза та й зробив собі сани»).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.