ГРЕБЕЦЬ

ГРЕБЕ́ЦЬ, бця́, ч.

1. Той, хто гребе веслами. — Ти, Іване, до берега приставай, — крикнув пан до одного з гребців (Мирний, І, 1954, 312); Гребці повинні були пропливти кілька кілометрів вниз по річці (Ів., Вел. очі, 1956, 85).

2. рідко. Той, хто згрібає що-небудь граблями, лопатою і т. ін. Тут рота косарів є гребцями Йшли битись з косами, з граблями, Ніхто од бою [з троянцями] не цуравсь (Котл., І, 1952, 182).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 162.

Гребе́ць, бця́, м.

1) Работникъ, сгребающій сѣно. Левч. 135. Грин. ІІІ. 128, 129. Хто йде — горох скубне: гребець скубне у жменю; іде косарь і жнець, — нагарбають в кишеню. Г Арт. (О. 1861. III. 95).

2) Гребецъ, лодочникъ. Стор. ІІ. 138. Ум. Гре́бчик. Пішла заміж за гребця, за гребчика молодця. Чуб. V. 924.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 323.