ГОСТРИЙ

ГО́СТРИЙ, а, е.

1. Який має колючий кінець або ріжучий край; здатний колоти або різати. Крикнула Олександра ридаючи.. та й звалилась, як трава на гостру косу (Вовчок, І, 1955, 33); Гостра склянка з розбитої пляшки зробила [Євгешці] глибоку рану (Донч., VI, 1957, 87); Гостре каміння в’їдається в босі ноги (Ю. Янов., IV, 1959, 128).

2. Який звужується, витягується на кінці. Подекуди.. виглядали жовті соняшники, гострі верхи кукурудзи (Н.-Лев., II, 1956, 381); Роман їхав у гострій смушевій шапці, як у шоломі (Гончар, III, 1959, 76); Він сидів на ослоні і мастив олією свій облуплений гострий ніс (Чаб., Балкан, весна, 1960, 21).

∆ Го́стрий кут — кут, менший 90°, менший прямого. Гострий кут трикутника.

3. Який добре сприймає що-небудь; тонкий, проникливий. На виду у діда старечий спокій, а проте — гострий, огняний погляд (Мирний, І, 1954, 165); Очі в нього гострі, видющі, слух, як у птиці, і вже коли він стоїть на варті, миша не пробіжить… (Цюпа, Назустріч.., 1958, 244); Від його кожуха йшов такий же важкий дух, як і від овець, і вовкам, хоч вони й мали гострий нюх, трудно було тепер зачути навіть близько живу людину (Панч, Гарні хлопці, 1959, 51); // Який глибоко вникає в суть чого-небудь; допитливий. Розум у дитини був гострий, допитливий — їй усе хотілося знати (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 7); Багатьох сучасників А. П. Чехова вражав гострий, аналітичний склад його розуму, твердість його суджень (Наука.., 1, 1960, 54).

4. Який діє рішуче, різко і грубо. Ішла чутка, що він страшний чоловік, палкий як порох, а гострий як бритва (Мирний, І, 1954, 300); Війт був чоловік гордий і гострий. Учувши оці звернені до себе слова, він цілий почервонів зі злості (Кобр., Вибр., 1954, 49); Я гостра з ворогом, мов голка! (Тич., Зростай.., 1960, 32); // Який відзначається дотепністю, вигадкою. От ся [пані] втішна — то вже втішна! О, яка весела, як усіх смішить! Дуже гостра й розумна (Вовчок, І, 1955, 376); // Сповнений дотепу; влучний, дошкульний. Олександра й сама моргала на хлопця, зачіпала гострим словом, палким поглядом (Коцюб., І, 1955, 64); А тепер, коли для мене Жартом злим кінчиться драма І от-от зірватись має Гостра, злобна епіграма, — Безпощадній зброї сміху Я боюся піддаватись (Л. Укр., І, 1951, 141); В поезії Некрасова ми бачимо гостру й сміливу сатиру, задушевну лірику, високу громадську патетику (Літ. газ., 15.1 1948, 3).

◊ Го́стрий на сло́во (язи́к і т. ін.) — який влучно, дотепно говорить. [Іван:] Гострий ти на слова, та який то з тебе на ділі козак? (Вас., III, 1960, 24); І змалку росло воно хитре, пронозливе, гостре на речі, і ласки ніхто не забачив в іскрявих смішливих очах (Дн. Чайка, Тв., 1960, 154); Надто гострий він на язик, не змовчить, не стерпить неправди (Горд., Дівчина.., 1954, 239); Згла́джувати (згла́дити) го́стрі кути́ — робити менш помітним суперечності, зм’якшувати їх. Автору роману закидали.. намагання згладити гострі кути і ухилитися від постановки складних проблем (Талант.., 1958, 80).

5. Який сильно діє на органи чуття (нюх, смак, зір, слух і т. ін.). Гаряче повітря було повно гострих пахощів акацій і розливало якусь розкіш на ввесь двір (Н.-Лев., II, 1950, 223); Раптом забринів гострий.. дзвінок, то баронеса кликала Софію (Л. Укр., III, 1952, 535); Холод став гострішим (Коцюб., III, 1956,136); У голові Петру блискавично проноситься думка, яка збурює його кров і засвічує очі гострим блиском (Чаб., Балкан весна, 1960, 8).

6. З великою кількістю солі, прянощів, спецій (про їжу). Вміст оцтової кислоти в них [маринадах] повинен становити 1,2-1,8%; такі маринади називаються гострими (Укр. страви, 1957, 416); // Їдкий, пряний (про приправи). На смак цибуля буває гостра, напівгостра і солодка (Укр. страви, 1957, 205); // у знач. ім. го́стре, рого, с. — страва з великою кількістю солі, прянощів, спецій. — Це Роза допомагала готувати. А ти знаєш, як вона любить гостре (Томч., Готель… 1960, 216).

7. Який надзвичайно сильно виявляється; сильний (про почуття). Іваниха сплеснула руками і впала до землі зомліла, гостра туга її підкосила (Л. Укр., III, 1952, 568); Він дивився на винахідника з гострою цікавістю, ніби довго чекав на його появу (Собко, Справа.., 1959, 99); Удосконалювати художню майстерність — це значить, насамперед, розвивати в собі гостре відчуття епохи, в якій митець живе (Мист., 5, 1961, 10).

8. Який бурхливо розвивається, протікає (про хворобу). В лікарні їм сказали, що у хворої гострий апендицит (Рибак, Час.., 1960, 132).

9. Який проходить або розвивається надзвичайно сильно; напружений. Коли перше, за панщини, експлуатація селянина була в стадії, так сказати, «натурального» хижацтва, то при зрості капіталізму вона приймає форми гострої, смертельної боротьби (Коцюб., III, 1956, 37); Зарудному завжди було властиве художньо виразне розкриття гострих характерних життєвих конфліктів (Мист., 1, 1959, 15); Іноді доходило й до гострих сутичок між матір’ю і дочкою (Хижняк, Тамара, 1959, 52).

◊ Го́стре пита́ння; Го́стра пробле́ма — назріле, але складне для розв’язання завдання; болюче питання. Тепер ніхто вже не знімав гострих, пекучих питань, як першого дня, коли Кирило приїхав на дачу (Коцюб., II, 1955, 220); Квартирна проблема, виявляється, була й тут гострою (Дмит., Розлука, 1957, 295).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 144.

Го́стрий, а, е.

1) Острый, имѣющій тонкое лезвее. Не пиляй мене тупим, та ріж мене гострим. Ном. Гостра шабля. У рученьках гостру шаблю носить. Мет. 238. Мала пташка, та кігті гостри. Ном. № 7325.

2) Остроконечный, конусообразный. Як виїхав донський козак із-за гострої могили. Н. п. Гострий шпиль. Ком. Р. ІІ. 90.

3) Сильный, жестокій, рѣзкій. Цур-цурачка — гостра болячка. Ном. № 14147.

4) Рѣзкій, остроумный. Гострий, як бритва. Ном. № 1523. Хоч голий, та гострий. Ном. № 1475.

5) Пронзительный, жгучій. Гострі, чорні очі. Левиц. І. 332.

6) Го́стра доро́га. Колоть, мерзлая грязь на дорогѣ. Дорога гостра не можна їхати. Камен. у., Ум. Гостре́нький, гостре́сенький. Єсть у мене гостресенький ножик. Грин. III. 354.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 319.