ГОЛУБ

ГО́ЛУБ, а, ч.

1. Птах ряду голубоподібних з різнобарвним пір’ям та великим волом. По подвір’ю вітер грає, Голуб голуба ганяє (Гл.,Вибр., 1957,308); Біля голубника хтось із хлопців возився з голубами (Головко, І, 1957, 190);. * У порівн. Вони [Галя і Чіпка] справді — як ті голуби: де одно, там і друге (Мирний, II, 1954, 252).

Го́луб ми́ру — зображення білого голуба як символу миру. Голуби миру з’явилися в усіх куточках мартенівського цеху (Собко, Біле полум’я, 1952, 106).

2. розм. Пестливе називання чоловіка (перев. при звертанні). [Одарка:] Ти, певно, втомився, мій голубе? Ходи в хату, спочинеш… (Кроп., І, 1958, 60); [Романюк:] Дивись, голубе, щоб все було культурно (Корп., II, 1955, 196).

3. заст. Прикраса з паперу, воску або інших матеріалів, що має вигляд такої птиці. Перед образами висіли на шовковинках голуби, зроблені теж з шпалерів (Кв.-Осн., II, 1956, 311); // Виріб з тіста у вигляді такої птиці. Одні руки скручували зубчасті качалки в шишки, другі ліпили голуби, треті наліплювали з чорнушки очі (Н.-Лев., III, 1956, 73).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 118.

Голуб, ба, м.

1) Голубь. Ходить голуб сивий волохатий. Мет. 10. Печені голуби не летять до губи. Ном. № 7185.

2) Ласкательное: голубчикъ. Прости мені, мій голубе, мій соколе милий. Шевч. Ум. Голубець, голубчик, голубчичок, голубонько, голубок, голубочок. Ой голубчичок гуде, а голубка не знає. Мет. 78.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 305.

го́луб (зменшено-пестливі — голубе́ць, голу́бчик, голу́бчичок, голу́­бонько, голубо́к, голубо́чок; голубеня́, голуб’я́— пташа голуба; ж. голу́бка, голуби́ця; зменшено-пестливі — го­лу́бонька, голу́бочка) —

1) птах ряду горобцеподібних з різнобарвним оперенням та великим волом; Бо­жа птиця, жертовний птах, біблій­ний символ Святого Духа; до останнього часу вважалася святою птахою в багатьох місцевостях України; у деяких народних обря­дових піснях уособлюється як ан­гел і навіть як Святе Різдво; у фольклорних уявленнях голубам приписується чарівне створення світу; про це свідчать варіанти обрядових пісень; у Галичині: «Коли не було з нащада (спочатку) світа, Тогди не було неба, ні землі, А по­лем було синє море, А серед моря зелений явір, На явороньку три голубоньки, Три голубоньки ра­доньку радять, Радоньку радять, як світ сновати…»; у Північній Бу­ковині: «Як ще не було початку світа, То ще не було неба, ні землі, А лишень було широке море, А на тім морі явір зелений, На тім яворі три голубочки, Три голубочки ра­ду радили: — Як би ми, браття, Світ поставили?»; ще в одній на­родній колядці знаходимо відгомін давніших вірувань у голубів як творців світу: «Що ж нам було з світа початку? Не було нічого, єдна водонька! На тій водоньці одне деревенько, А на тім деревеньку шовкове гніздо, А в тім гнізденьку три голубоньки, Не три голубонь­ки — три янголоньки»; можливо, тому в Україні існувала заборона на вживання голубиного м’яса; ві­рили, що ті, хто тримає голубів, матиме достаток і щастя; у рушни­ковій вишивці чи не найчастіше бачимо мотиви голуба та голубки;взагалі в Русі-Україні шанували птахів, не кривдили їх, забороняли торкатися гніздечка, весною підго­довували; до таких належали й го­луби; за легендою, коли Христоса було розіп’ято на хресті, а воїни обходили Голгофу й перевіряли, хто ще живий, то голуб проворку­вав над Ісусом: «Умер!» (хоч той був ще живий) — на відміну від го­робців, що цвірінькали: «Жив-жив!»; воїни почули горобців і пе­ребили ще живому Ісусові ноги; у багатьох народів світу (у тому числі й українського) голуби виступають символом щирого, ніжного, вічно­го кохання, тому кажуть: «Люб­ляться, як голубів пара»; у Панаса Мирного читаємо: «Вони [Галя й Чіпка] справді як ті голуби: де од­но, там і друге»; назва виступає традиційним народнопоетичним порівнянням (у Л. Глібова: «Куче­рявенький синок, як той сизий го­лубок»); у весільних піснях птах символізує молодого (голуб) і мо­лоду (голубка), згідно з чим послу­хати гудіння голубів означає засва­татися і покинути свій рід; два голуби символізують любовно-шлюб­ні стосунки, творчу силу, кохання (тому фігурками голубів оздоблю­ють весільний коровай); два голу­би нарізно символізують невір­ність; у піснях голуби п’ють воду, а потім розлітаються — символ розлуки, і, навпаки, разом п’ють воду, цілуються і крильцями обнімаються — символ згоди між зако­ханими; голуб без пари символізує самотнього чи покинутого паруб­ка; разом з тим птах символізує небесного вісника й душу помер­лого; з птахами народ пов’язує також різні прикмети, — «голуби воркують — буде тепла, гарна дни­на», «де водяться голуби, там хата не горить». Ходить голуб сивий во­лохатий (А. Метлинський); Ой по горі по крутій голуби літають, Не зазнала я розкоші — вже й літа ми­нають (пісня); По надвір’ю вітер грає, Голуб голуба ганяє (Л. Глібов); Ой голубничок гуде, а голубка не знає (А. Метлинський);

2) уживає­ться як ласкаве наймення або звертання до чоловіка (жінки), от­же як вираження любові й ніжно­сті; виступає також як символ доб­роти, чистоти, незлобивості, nop. у П. Куліша: «Уродилася Настуся — серце голубине»; найкращий на­родний епітет для батька — це ба­течко — сизий голубочок. Прости мені, мій голубе, мій соколе милий (Т. Шевченко); Ой, чого ти зажу­рилась, голубко сизенька? (пісня); Ганнусю, рибко, душко, любко, Ря­туй мене, моя голубко (І. Котлярев­ський); Та я іду попід дуба, звідаюся дуба, Та чи сюди доріжина до мого голуб’я? (коломийка); Мій голубчи­ку-братоньку, Прийми мене на зи­моньку (пісня);

3) тільки го́луб (го­лубе́ць) — прикраса з паперу, вос­ку або інших матеріалів, що має вигляд такої птиці; висіли у сільсь­ких хатах перед образами. Перед образами висіли на шовковинках голуби, зроблені теж з шпалерів (Г. Квітка-Основ’яненко);

4) тіль­ки го́луб (голубе́ць) — виріб з тіста у вигляді цієї птиці; такі голуби пе­чуть 9/22 березня в день Сорока святих (див.) і роздають дітям,— «щоб птиця водилася»; ними та­кож прикрашають весільний коро­вай; див. ще тоте́м. Печені голуби не летять до губи (М. Номис); Печені голубки нікому до рота не падають (прислів’я); Одні руки скручували рубчасті качалки в шишки, другі лі­пили голуби, треті наліплювали з чорнушки очі (І. Нечуй-Левицький).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 141-143.