ГОЛОВНИЙ

ГОЛОВНИ́Й, а́, е́.

1. Прикм. до голова́ 1. Яків відчув, як поступово в нього затихає головний біль (Шиян, Гроза.., 1956, 281); // Признач. для голови. Заслала [мати] простинею,.. положила дві головні подушечки зверху (Мирний, І, 1954, 323); — Зняти головні убори! (Гончар, III, 1959, 210).

2. Який рухається попереду чого-небудь; передній. І згадав він по дорозі, Що у головнім обозі Там у нього бранців много (Фр., XIII, 1954, 374); Він наказав усім чотирьом гарматам цілитися в головний танк (Перв., Атака.., 1946, 57).

3. Найважливіший, основний, суттєвий. Писала мені Оксана Ст., що Маня має грати головну роль в моїй драмі… (Л. Укр., V, 1956, 201); Іван Іванович полював на.. барсука, білку та іншу тайгову дичину.. Але головною пристрастю було полювання на тигрів (Довж., І, 1958, 109); // у знач. ім. головне́, но́го, с. Як це часто буває в момент крайнього горя, її думки хапалися за стороннє, щоб забути головне (Гончар, III, 1959, 184).

∆ Головне́ ре́чення, грам. — основне речення, яке має при собі залежні підрядні речення. Головне речення — основна в граматичному відношенні частина складнопідрядного речення, яка повністю або тільки частково зберігає структурні ознаки простого речення (Сл. лінгв. терм., 1957, 35).

◊ Гра́ти головну́ скри́пку див. гра́ти².

4. у знач. вставн. сл. головне́. Уживається для вираження ставлення до висловлюваної думки або для вираження певної оцінки висловлюваного. [Психіатр:] Головне, не треба читати на ніч. Тоді, сподіваюсь, і безсоння мине (Л. Укр., II, 1951, 66).

Головни́м чи́ном — переважно, в основному, головно. Населення Запорізької Січі.. складалося головним чином з українських козаків ((Рильський, III, 1956, 16).

5. Який перебуває в центрі чого-небудь або є центром чогось; центральний. З бічних вулиць і завулків все виїздили на головну вулицю нові грузовики (Кучер, Чорноморці, 1956, 46); Від головної пристані і десь аж до плавнів снує понад водою розтривожений людський мурашник (Гончар, Таврія.., 1957, 24).

6. Який очолює що-небудь; старший над ким-небудь. До головного інженера ставився [Каринський], як старанний учень до вчителя (Шовк., Інженери, 1956, 21); // у знач. ім. головни́й, но́го, ч., розм. Той, хто очолює що-небудь. — Я сьогодні дзвонив у редакцію. Головного не було, десь у командировці (Кучер, Трудна любов, 1960, 389).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 112.

Головний, а, е.

1) Головной. Головка хустка.

2) Главный. Всі головні догмати нашої віри. Левиц. І.

3) Опасный, угрожающій смертью. Не ходи по болоту, там місце головне, — не один уже наклав головою.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 302.