ГОЛОВАЧ

ГОЛОВА́Ч, а́, ч.

1. розм. Те саме, що голова́нь. Якийсь москаль сидить: головач, розкошланий, невмиваний (Вовчок, І, 1955, 276).

2. діал. У західних областях України в минулому — керівна особа. Князь бавився, їздив на візити по міських головачах та околишніх панах (Фр., III, 1950, 146); — Ха-ха, ото наш піп і головачі завертяться з жандармами (Козл., Ю. Крук, 1957, 354).

3. Жук родини пластинчатовусих з великою головою і дуже розвиненими ротовими частинами; шкідник бобових та злакових рослин; кравчик. Кравчик, або головач — Lethrus apterus Laxm. Жук чорний, переднєспинка з витягнутими вперед передніми кутами; тіло дуже опукле, голова велика з сильно розвиненими ротовими частинами (Шкідн.. рослин, 1949, 168).

4. Народна назва самця лосося дунайського.

5. Риба родини бичкових; бичок-головень.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 112.

Головач, ча, м.

1) = Головань 1. МВ. ІІ. 13.

2) Рыба: Salmo hucho (самецъ). Шух. І. 24.

3) Рыба: cottus, бычекъ, головачъ. Вх. Лем. 404. Вх. Пч. II. 19.

4) Головастикъ. Вх. Пч. II. 17.

5) Верхъ шляпы клебанки. Вх. Зн. 25.

6) См. Обіручний столець. Вх. Лем. 441.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 302.