ГОЛИШ

ГОЛИ́Ш, а́, ч.

1. Круглий гладкий камінець. Істотне місце в господарстві Усатівського поселення мало лиманне і морське рибальство, про що свідчать знахідки кам’яних грузил для сітей з окатаних голишів (Археол., VIII, 1959, 97); Тиша. І тільки від моря чути час од часу мовби гарматні вибухи та скрегіт каміння — голишів (Головко, І, 1957, 473).

2. перен., заст., зневажл. Про вбогу людину. Дайте цьому голишу хоч ложечку кулішу (Чуб., V, 1874, 583).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 107.

Голиш, ша, м.

1) Бѣднякъ, голышъ. Дайте цьому голишу хоч ложечку кулішу. Чуб. V. 583. Добре в кого є худібка…, а голиш все таки дзьобом сяде. О. 1862. IV. 106.

2) Раст. Salvia nutans L. ЗЮЗО. І. 135.

3) Камышъ, скошенный зимою. Мнж. 178.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 300.