ГОДНИЙ

ГО́ДНИЙ, ГО́ДЕН, го́дна, го́дне, розм.

1. Те саме, що гі́дний 1. Щоб бути годним своєї коханої,.. я поклав собі зробитися великою людиною і накинувся на книжки (Коцюб., III, 1956, 281); Ділом істинним я доведу народу, Що годен імені народного слуги (Бажан, 1, 1946, 83).

2. Який може, має сили і здатність виконувати, робити що-небудь. — До столярської роботи не приймають, там треба стояти, бігати, а я не годен (Фр., І, 1950, 10); Йти Юра не годний — він ледве переступає і припадає, навіть і сам не знає, на котру з ніг (Смолич, II, 1958, 56).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 104.

Годний, а, е.

1) Почтенный, достойный, уважаемый, хорошій. Четверту доньку видала вже за дударчика, за годного, тверезого капельмайстерчика. Гол. ІІІ. 463. Товаришу наш годний та славний. Федьк.

2) Достойный, стоитъ. Добре само ся хвалить, а злоє похвали не годно. Ном. № 2568. Наживши крівавим потом копійку, поспішав, щоб багатому Терпилові показатись годним його дочки. Котл. Н. П. 393. Не плач, янгеляточко моє! сліз твоїх вона не годна. МВ. (О. 1862. ІІІ. 42).

3) Согласный. Я за тобов іти годна. Гол. IV. 512.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 298.