ГОДИТИСЯ

ГОДИ́ТИСЯ¹, джу́ся, ди́шся, недок. Бути на що-небудь, для чого-небудь придатним; задовольняти певні вимоги. Погане, дурне, ледащо не годиться ні на що! (Укр., присл.., 1955, 231); — Куди воно жінка сама без мужика годиться (Головко, I, 1957, 98); Деякі сусіди.. говорили: — Що ж, дівчині дев’ятий іде — в няньки годиться (Крот., Сини.., 1948, 25); // безос. Уживається у знач. доречно, доцільно, слід, варто. — Весілля одкладати на довгий час зовсім не годиться (Н.-Лев., III, 1956, 59); [Журейко:] Раніш ніж храми будувать святі, Годиться правду ствердити в житті (Коч., III, 1956, 43); // Такий звичай, так прийнято. Батько сів біля зятя, а мати, звісно, поралась, сама і страву на стіл подавала. бо вже Марусі не годилося з посаду уставати (Кв.-Осн., II, 1956, 73); [Митрохван:] Правда, що кажуть, нібибто [нібито] воно так і годиться за куму брати ту, котру першу зустрінеш (Кроп., II, 1958, 157); Катруся стояла, соромливо опустивши голову, коло печі й колупала пальцем комин. Так теж годилося робити, коли сватають (Ів., Тарас, шляхи, 1954, 27).

◊ В батьки́ (сини́, матері́ і т. ін.) годи́ться хто кому — про велику різницю в віці (набагато старший або набагато молодший хто-небудь від когось). Юрія, який годився б у сини своєму вчителеві, по сільському звичаю він [Микола] називав на «ти» (Томч., Готель.., 1960, 255); Василько побачив його, біжить із криком «тату», а він.. в діди йому годиться… (Стельмах, І, 1962, 403); Для годи́ться — для порядку, заради пристойності; про людське око. Не мав [Іван] до Палагни жалю, навіть кривди не чув у серці, хоч бився за неї з Юром. Не з злості, а для годиться, коли люди звели (Коцюб., II, 1955, 343); — Може, додому… — нагадує дівчина для годиться, бо їй самій не хочеться звідси йти (Шиян, Гроза.., 1956, 448); Як годи́ться — як належить, як слід, як личить. От кум прийшов, посіли, як годиться (Гл., Вибр., 1957, 26); Данило Мармура, трохи знаючи веселу вдачу Устини, намірявся було жартувати, як годиться в сватах (Чорн., Визвол. земля, 1950, 207).

ГОДИ́ТИСЯ², годжу́ся, го́дишся, недок.

1. Давати згоду, погоджуватися з чиєю-небудь думкою, поділяти чийсь погляд. — Ми вам [селянам] будемо казати одного за другим,.. а ви голосуйте, чи годитеся, чи ні (Фр., VIII, 1952, 15); Я якось не зрозумів того місця, де Ви пишете, що не можете порозумітися з Мирним в справі видання його повісті: чи автор не годиться з Вами в дечому, чи Ви не маєте з ним зносин? (Коцюб., III, 1956, 213); 3 Романом не могла [Стефанія] наговоритися, головно про жіночу справу. Роман зовсім годився на її думки, а вона на його (Мак., Вибр., 1954, 171).

2. Приходити до згоди, миритися. Як посварилися, так і досі не хотять годитися (Сл. Гр.); Як же нам тепер годитись, А чи битись, чи миритись? (Манж., Тв., 1955, 175).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 103.

Годитися, джуся, дишся, гл.

1) Условливаться, соглашаться. Годись на рік! що схочеш? МВ. І. 31.

2) Мириться. Як посварилися, так і досі не хотять годитися,

3) Быть годнымъ, годиться. Тепер я сама побіжу, ти нікуди не годишся. Рудч. Ск. L 148.

4) Уговариваться, условливаться. Жид годився з наймичкою (наймаючи). КС. 1883. ІІІ. 670.

5) Безлично: годиться, годилося. Годится, слѣдуетъ, прилично. Сим. 231. Кров не водиця, розливати не годиться. Ном. № 4074. Квочку годиться підсипати в неділю. Грин. II. 19. Так не годиться говорити. Левиц. І. 316. Для годиться. Для приличія. Він робить це для годиться. Кіев.

Годитися, джуся, дишся, гл. О погодѣ: проясняться. От вже на дворі стало годиться. Прил. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 298.