ГОД

ГОД, у, ч., розм., рідко. Те саме, що рік. Сей Евріал був молоденький, Так годів з дев’ятнадцять мав (Котл., 1, 1952, 223); [Марина:] Але ж года твої такі, що не на ярмарок їдеш, Прокопе, а вже порядно, як з ярмарку повертаєш (Корн., II, 1955, 111).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 102.

Год, ду, м.

1) Годъ, Год — великий чоловік. Посл. (Борз. у.). Влітку день — год. Ном. № 12555. Ой гуляв, гуляв бідний козак-нетяга сім год і чотирі. ЗОЮР. І. 200. Сім год баба похмілялась, та з похмілля і вмерла. Ном. № 11-461. Два годи любились вони дуже. Рудч. Ск. І. 78. Другого чи третього году прислав їй гроші, — на второй или на третій годъ прислалъ ей деньги. Харьк. У год. Черезъ годъ. Дак він жив год. Вони в год як раз і прийшли довідаться. Рудч. Ск. І. 72. Під год, як до году. Какъ въ какой годъ. Під год (як до году) так і хліб родить. Ном. Год-у-год. Изъ года въ годъ. Так год-у-год і живемо, хвалити Господа. Г. Барв. 17. В ряди-годи. Рѣдко, иногда. Ном. № 7734.

2) мн. года. Лѣта. Инший молод годами, та старий літами. Ном. № 2217. Года вийшли кому. Достигъ извѣстныхъ лѣтъ. Піп не хоче вінчати: ще, каже, йому года не вийшли. Г. Барв. 201.

3) У году бути. Служить по найму на годъ. Борз. у. По годах ходити. Служить пр найму на годъ нѣсколько лѣтъ. Та щоб я й горенька не знала, та щоб я не ходила по годах. Мил. 202. Та буде ж мене по строках, буде ж мене й по годах. Мил. 202. Ум. Годок, годочок. Їй дванадцять годочків. МВ. І. 130.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 296.