ГОГІТ

ГО́ГІТ, готу, ч. Те саме, що гогота́ння і гоготі́ння. Металічний лязк потонув у .. гоготі моторів, у витті пропелерів (Ле, Клен. лист, 1960, 57); Яскраво палали підпалені ожереди соломи по дворах, і до гуркоту бою, до дитячого вереску, іржання коней, стогону і зойків влилися тріск і гогіт вогню (Тулуб, Людолови, II, 1957, 114).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 101.

Гогіт, готу, м.

1) Ржаніе.

2) Сильный и продолжительный звукъ, шумъ. См. Гоготати. (На ярмарку) гогот та рейвах. О. 1862. VI. 98.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 296.