ГИЦЕЛЬ

ГИ́ЦЕЛЬ, целя і цля, ч. Людина, що виловлює собак. — Спіймали Чорного [собаку].. — Пропав. От чортові гицелі! — вилаявся [Матрос] і плюнув просто перед себе, ніби в вічі тим гицелям (Мик., II, 1957, 263); Вночі до двору, як на бойню, з усього села збіглися собаки, хоч ставай за гицеля та промишляй собачими шкурами (Чорн., Потік.., 1956, 333); * У порівн. — І штани на вас, гей би в найліпшого капітана, а лаєтесь, як той вибачте, гицель… (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959,157); // Уживається як лайливе слово. Ніхто й припустити не міг, що той триклятий гицель, Однокрил, посуне в наступ цієї суботи (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 126); — Не чув там, чоловіче добрий, не буде нам [в’язням] якої полегкості? Може, хоч стріляти нашого брата заборонили б отим гицелям [фашистам]? (Збан., Єдина, 1959, 212).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 62.

Гицель, целя, и цля, м. Занимающійся истребленіемъ собакъ. Бранное слово. Лихо мамі твоїй, гицлю! Рудая. І. 65.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 284.

ги́цель — людина, що виловлює бездомних собак; уживається та­кож як лайливе слово. Лихо мамі твоїй, гицелю (С. Руданський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 135.