ГИГОТАТИ

ГИГОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ГИГОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок., розм.

1. Те саме, що іржа́ти 1. — Коню мій любий, коню хороший, який ти прекрасний, та будуть тебе різати. — А він до неї і гиготить: — Ти,— каже,— дивись, де перша крапля крові упаде, та візьми ту краплю і закопай в саду (Укр.. казки, легенди.., 1957, 171).

2. перен. Голосно і нестримно сміятися; реготати. Карпо зареготався.— Бач, як гигоче… — почав клясти чоловік (Мирний, І, 1954, 274); — Але ж куди мені тепер дітися?.. Домаха вигонить, сусіди гиготять, наче ті жеребці (Кучер, Прощай.., 1957, 411).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 59.

Гиготати, гочу, чеш и гиготіти, гочу, тиш, гл. Ржать. Коняка гигоче, як їй дають овес. Харьк.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 281.