ГЕРЦЬ

ГЕРЦЬ, ю, ч.

1. іст. Окремі сутички, поєдинки українських козаків з ворогами перед боєм. Тоді будеш, вражий ляше, Вдачею хвалиться, Коли спробуєш зі мною Та й на герці биться (Укр.. думи.., 1955, 367); Опівдні битва притихла, але не втихав герць: сотні турків ганяли на бойовищі, прискакували то тут, то там до окопів, якомога ближче, та викликали козаків на бій (Мак., Вибр., 1956, 486); Вершники з обох боків розступилися й дали місце для герцю (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 146).

2. уроч. Бій, боротьба між противниками; поєдинок. Все так же сяє сонце над землею, як і тоді, коли ми йшли на герць (Сос., Солов. далі, 1957, 49); Скільки вас полягло у важкому життєвому герці, В нелегкій боротьбі, у годину важку і похмуру (Забашта, Квіт.., 1960, 13).

3. перен. Боротьба думок, поглядів тощо. На панський не ступав [комісар] поріг, Зате з панами, де лиш міг, Зводив він юридичні герці (Фр., X, 1954, 286); Але цей же таки рапорт достатньою мірою пояснює, чому в герці з Гріпичем ці, здавалося б, дуже логічні Нечіпайові думки залишились гласом вопіющого в пустині (Мик., II, 1957, 530); День скінчився словесними герцями (Кач., II, 1958, 442).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 57.

Герць, ця, м. = Герець.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 280.

герць = ге́рець —

1) двобій окре­мих лицарів перед головною бит­вою, в якому виявлялося військове мистецтво і вміння триматися на коні; герці були улюбленим війсь­ковим спортом українських коза­ків; див. ще двобі́й. Тоді будеш, вра­жий ляше, вдачею хвалиться, Колиспробуєш зі мною та й на герці биться (дума); Завзятий, як перець, поки не вийде на герець (М. Номис);

2) образно — взагалі бій, бо­ротьба між противниками; поєди­нок. Все так же сяє сонце над зем­лею, як і тоді, коли ми йшли на герць (В. Сосюра).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 134.