ГАРЯЧИЙ

ГАРЯ́ЧИЙ, а, е.

1. Який має високу температуру; сильно нагрітий. Уже на третьому полі Турки-яничари ловили, До стовпа в’язали. Очі виймали, Гарячим залізом випікали (Шевч., І, 1951, 286); Босі ноги Василька вгрузають у гарячий пісок (Донч., V, 1957, 19); // у знач. ім. гаря́че, чого, с. Гаряча страва, їжа (перев. про перші страви). — Що за пики мерзенні… та відки вони? Не дадуть і поїсти добряче!. — І одвівши свій зір від лихої стіни, Довгорукий принявсь за гаряче (Граб., І, 1959, 173); // Жаркий, палючий. Гаряче сонце сяє (Н.-Лев., III, 1956, 308); Літо видалось сухе, гаряче (Донч., І, 1956, 67); Це він пропливав в пісках, в гарячих пустинях Азії [марить Черниш] (Гончар, III, 1959, 157); // перен. Про яскраву барву, відтінок. Гарячою зеленою барвою горить на сонці ячмінь (Коцюб., І, 1955, 17); Найгарячіші фарби взяв Гоголь для свого дніпровського пейзажу (Рильський, III, 1956, 26).

◊ Гаря́ча обро́бка; Гаря́че штампува́ння і т. ін. — метод виготовлення металевих виробів або заготовок до них при сильному нагріві. Ново-Краматорський машинобудівний завод стає провідним підприємством країни по виробництву станів гарячої прокатки (Наука.., 5, 1960, 35); На підприємствах цієї [машинобудівної] галузі повільно застосовується холодне і гаряче точне штампування, точне литво (Ком. Укр., 6, 1960, 14).

◊ Впійма́ти (спійма́ти, злови́ти, засту́кати і т. ін.) на гаря́чому — застати на місці злочину, викрити злочин, зловживання. Архієпіскоп готувався вислизнути з цієї неприємної ситуації, де його впіймали на гарячому (Мельн., До раю.., 1961, 52); Всі пам’ятали, як він спіймав на гарячому коло спільного хліба зайшлого злодюгу-куркуля й одвів його до міста сам один (Ю. Янов., II, 1954, 156); Він хоче застукати злодіїв на гарячому (Кос., Новели, 1962, 185); Вси́пати гаря́чих — покарати різками; висікти. Всипати п’ятдесят гарячих, щоб знала, як книжки красти (Мирний, IV, 1955, 345);

Гаря́чий слід — недавній, свіжий слід. Кожного разу, коли загін поспішав туди [до місця перебування банди], він заставав гарячий слід (Цюпа, Три явори, 1958, 17);

За гаря́че й студе́не хапа́ти (ухопи́ти) — все робити. За студене й гаряче, як то кажуть, я Хапати мусив, голод, холод Зносити, сну, всіх втіх життя Зрікатись (Фр., XIII, 1954, 410); Лукин сам був робітний і хвалив за це Маланку, що вона знала, як-то кажуть, за гаряче й студене ухопити (Кобр., Вибр., 1954, 192);

По гаря́чих сліда́х — слідом за подією, не гаючи часу; негайно. Обов’язок новеліста велить відображати сучасне життя по гарячих слідах (Вітч., 2, 1962, 209).

2. перен. Сповнений енергії; енергійний, пристрасний. Видко там дуже гарячого чоловіка приставили до видавницького діла (Мирний, V, 1955, 403); Чоловік він роботящий. І справляється кругом, Та занадто вже гарячий, Що не робить — все бігом (С. Ол., Вибр., 1959, 61); // Який виражає пристрасть, сильне почуття. Їден поцілунок гарячий, І я, як від чарів, ожив (Рудан., Тв., 1956, 57).

◊ Гаря́ча голова́ (кров і т. ін.) — про запальну людину; Гарячі сльози — сльози, викликані сильним почуттям. А матерніх гарячих сльоз [сліз]! А батькових, старих, кровавих [кривавих], Не ріки — море розлилось (Шевч., І, 1951, 326).

3. перен. Який легко збуджується; запальний. А дочка, на лихо собі, гаряча вдалася: ніколи було не змовчить (Мирний, II, 1954, 100); — Тільки ти, Давиде, надалі не будь таким гарячим, бережись (Головко, II, 1957, 36); // у знач. ім. гаря́чий, чого, ч. Запальна людина. Дехто з гарячих поїхав, та й закаявся: той — вола розчахнув, а той разом пару (Мирний, III, 1954, 7); // Дуже жвавий, рухливий; баский (про коней). Замфір, ледве здержуючи гарячі коні, заїхав під хату (Коцюб., І, 1955, 187); В диму промайнув гайдамацький старшина на гарячому німецькому жеребці (Довж., І, 1958, 181).

◊ Під гаря́чу ру́ку — в момент великого збудження, роздратування. Її щастя, що завіялась кудись і не потрапить батькові під гарячу руку (Шовк., Людина.., 1962, 62).

4. Надзвичайно напружений. За гарячою роботою в полі не було часу сваритись (Н.-Лев., II, 1956, 294); А бесіда була, видно, гарячою, бо за якийсь час Сперанський кулею вилетів звідти, червоний, як рак (Гончар, III, 1959, 197); // Доведений до граничного напруження; запеклий, жорстокий (про бій, стрілянину). На цілі кілометри плацдарм, народжуючись, клекотів гарячою пальбою, розгойданим, як море, гамором наступу (Гончар, III, 1959, 353); В горні гарячих атак нічних Горів горніст і згоріти не міг (Перв., І, 1958, 82); // Який потребує зосередження всіх сил (про час). Ревіли, гриміли гармати. Кривавий, гарячий був день (Фр., XIII, 1954, 146); І так робити весь час, поєднуючи операції, економлячи хвилини гарячого часу, продумуючи кожен рух (Собко, Біле полум’я, 1952, 307).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 37.

Гарячий, а, е.

1) Жаркій, горячій. Гарячий борщ. Гарячий комин. Рудч. Ск. II. 166. Умила личенько гарячою сльозою. Мет. 48. Гарячого сіла за шкуру залити. Задать кому, причинить мученія.

2) Пылкій, вспыльчивый, горячій. Гарячий чоловік.

3) Разгорѣвшійся, вспотѣвшій. Воли пристали, — може ти їх водою напоїв гарячих? Рудч. Ск. II. 135.

4) Гарячий час. Горячее время, недосугъ.

5) На гарячому вчинку. На мѣстѣ преступленія, по горячимъ слѣдамъ. Злапати на гарячому вчинку. Ном. № 7439.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 276.