ГАРНИЙ

ГА́РНИЙ, а, е, вищ. ст. кра́щий і лі́пший, рідко гарні́ший, а, е.

1. Приємний зовнішнім виглядом; який відзначається гармонією барв, ліній і т. ін. Галочка в’яже квіточки, та які вміла, які знала, самих гарних наробила (Кв.-Осн., II, 1956, 320); Сама Венеція, де я вже другий день — така гарна, що трудно описати (Коцюб., III, 1956, 267); Ой ялинка-деревце! Ось тобі і те, і це. Щоб ти гарною була, Наче квітка розцвіла (Рильський, Урожай, 1950, 54); // Який має привабливу зовнішність, привабливі риси обличчя. Тільки тепер усі побачили, який він був гарний, стрункий, широкогрудий — справжній красень (Гончар, III, 1959, 64); // Приємний для слуху; милозвучний. Яка гарна делікатна мелодія! (Н.-Лев., III, 1956, 310); Лисенко хоче в марті ставити оперету дитячу "Зима й весна", — дуже гарна музика, але страх трудна, страх! (Л. Укр., V, 1956, 125); Гарний сильний голос співав на воді (Коцюб., І, 1955, 386); // Блискучий, ефектний. Часом людей тільки гарними словами вловляють, що ж то дією власною можна! (Вовчок, І, 1955, 332).

2. Який має позитивні якості або властивості, цілком відповідає вимогам, заслуговує схвалення. Робота була така гарна, така чиста, колесо було так штучно зроблене, наче його зробив справжній майстер (Н.-Лев., II, 1956, 171); Видання, щодо друку — дуже гарне, ясне, без помилок (Мирний, V, 1955, 429); Вам сміх, мені гостинців в’язка. Чи гарна моя казка? (Гл., Вибр., 1957, 152); Вона завсігди приносила з дому гарну їжу: пиріжки, перепічки, коржі тощо (Гр., І, 1963, 356); — Я "винайшов" дуже гарну польову стежку від млина ліворуч (Вільде, Пов. і опов., 1949, 150); // Який сприяє успіхові, пов’язаний з ним; вдалий. Гарна доля з колгоспного поля (Укр.. присл.., 1955, 348); Чи де бенкет, чи де обід, Або весіллячко, родини, — Такої гарної години Ніколи не втеряю я [Муха] (Гл., Вибр., 1957, 104); [Білокінь:] Новину гарну привезла вам (Мороз, П’єси, 1959, 16); // Про погоду, клімат і т. ін. Все те сталось в теплу, гарну Пообіднюю годину (Л. Укр., IV, 1954, 138); Був гарний літній день, і все навколишнє вдавалось прекрасним: сад, город, соняшники, й мак, І ниви за городом (Довж., І, 1958, 65); // Про душевний стан. Вранці..встаю зовсім бадьорий, в гарному настрої (Коцюб., III, 1956, 335).

3. у знач. ім. га́рне, ного, с. Те, що має позитивні якості, властивості, заслуговує схвалення. Ти дала мені багато гарного за цих 2 роки, внесла тепло й світло в моє одиноке життя (Коцюб., III, 1956, 184).

4. З позитивними моральними якостями (про людину). — І гарний сей чоловік Грицько, коли б не пив (Мирний, І, 1954, 302); — Ну, значить, гарні комуністи, раз мій онук пішов до них (Сос., II, 1958, 429); // Який має досвід, знає свою справу. А коли б я схотів винести ту одежу на торг, де продають одежу гарні кравці, то мене б засміяли (Коцюб., III, 1956, 277); — Гарний розвідник, — казали товариші (Ю. Янов., І, 1958, 282); // Зразкової поведінки (про молодь, дітей). Гарний син, тихий, роботящий (Ю. Янов., І, 1958, 232).

5. розм. Значний за кількістю або розміром. Випав гарний ливний дощ (Коцюб., I, 1955, 317); // фам. Сильний, значний. Побачив над собою занесену руку й почув такий гарний удар в тім’я, що випустив з рук каната й одразу ж загубив пам’ять (Ю. Янов., II, 1958, 83).

6. розм. Уживається для вираження іронічного ставлення до кого-, чого-небудь, зневажливої оцінки кого-, чого-небудь. — Це справді знайшовся гарний давалець: роботи дає багато, а харч дає видавцем (Н.-Лев., II, 1956, 250); [Храпко:] Так отакому вас навчають [у гімназії]? Гарному — нічого сказати… (Мирний, V, 1955, 136).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 34.

Гарний, а, е. Хорошій, красивый, пригожій. З гарної дівки гарна й молодиця. Ном. № 9004. Гарна, як квітка гайова. Ном. № 8425. Плакали і молоді очі за ним, за його гарною вродою. МВ. ІІ. 11. Не те гарне, що гарне, а що кому подобається. Посл. Гарна пісня. Гарна година., Ум. Гарненький, гарнесенький. Гарненький голосок, та чортова думка. Рудч. Ск. І. 18.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 274.