ГАЛІВНИК

ГАЛІВНИ́К, а́, ч., діал.

1. Канат, за допомогою якого пересувається пором.

2. У давнину — робітник, що тягнув кодолою судно; бурлак. Десь протягло співали півні і долітали журливі співи галівників (Тулуб, Людолови, І, 1957, 226);

* У порівн. Жорно було надзвичайно важке. Томаш ледве мів зрушити його, налягаючи на нього всім тілом, як галівник на своє тягло (Тулуб, Людолови, II, 1957, 166).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 20.

Галівник, ка, м.

1) Канатъ, которымъ тянуть паромъ. Камен. у.

2) Работникъ, тянущій судно, бурлакъ. Черк. у. См. Галювати 1.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 268.