ГАЛКА

ГА́ЛКА, и, ж. І. Птах родини воронових з чорним пір’ям, блискучим на спині. Упаде із неба промінь, Дим пов’ється з димарів, На току підніме гомін Зграя галок і граків (Щог., Поезії, 1958, 217); На сніг та на завірюху Кружляють, кричать галки (Вирган, Квіт. береги, 1950, 42); * У порівн. Чорний, як галка (Укр.. присл.., 1955, 298).

2. перен. Шматочок чого-небудь м’якого, зліпленого в кульку. Відриваючи по шматку мамалигу та бгаючи її в руках на галки, він мачав ті галки в юшку з квасолі (Коцюб., І, 1955, 238); Вона, узявши хліб, зліпила галок три, До прецікавої готуючися гри (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 47).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 20.

Галка, ки, ж.

1) Галка, клуша, corvus monedulus. Ой полети, полети, да чорная галко, да на Дін риби їсти! Мак. (1834). 128. Чорний, як галка. Ном. № 13152.

2) Небольшой шаръ, шарикъ. Стоїть палка, на їй галка. Ном. стр. 296. Галки класти, кидати. Баллотировать шарами. Камен. у.

3) Мушкатна галка. Мускатный орѣхъ.

4) Родъ хороводной весенней игры. Маркев. 73. Ум. Галонька, гілочка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 268.

га́лка —

1) (зменшено-пестливі — га́лонька, га́лочка; збірні — га́лич, га́личчя; пташа галки — галча́, гал­ченя́) птах родини воронових з чорним оперенням; у народних піснях галка уособлює дівчину, яка марне тужить за милим: «Чор­на галочка, невеличечка, По доріженьці скаче, Дурна дівчина, не­розумная, За козаченьком плаче»; в іншій пісні зграї галок порів­нюються з козаками: «Ой галочки-чорнопірочки Та крутую горувкрили, Молодії та козаченьки Та жалю наробили. Ой галочки-чорнопірочки, Піднімітесь вгору! Ви, молоді козаченьки, Вернітесь до­дому! Ой раді ми та піднятися, — Так туман налягає, Ой раді ми та вернутися, — Та гетьман не пус­кає!»; з давніх-давен вважають ли­ховісною птахою; у «Слові о полку Ігоревім», коли Ігореві війська йшли на Дон, то попереду їх бігли чорні зграї галок («галиці стади»), віщуючи біду або смерть; в «Енеїді» І. Котляревського галич сим­волізує біду, яку накликає нашестя величезної кількості ворожих військ: «Не хмара сонце заступила, Не вихор порохом вертить, Не га­лич чорна поле вкрила, не буйний вітер се шумить: Се військо йде всіма шляхами»; у фольклорі назва виступає традиційним порівнян­ням на означення чорного кольору («чорний, як галка»); за давніми віруваннями, ключі від вирію були спочатку у галки (за іншими по­вір’ями, у ворони), а вже потім у сої (за іншими повір’ями, у зо­зулі), тому так закликали весну: «Благослови, Боже, весну кликати, зиму проводжати, літа дожидати. Вилети, сизая галочко, винеси зо­лоті ключі. Замкни холодну зи­моньку. Відімкни тепле літечко»; з поведінкою птахів пов’язані на­родні погодні прикмети, — «галки зграйками літають — на дощ», «коли галич у повітрі шугає — буде хуртовина». Ой полети, полети, да чорная галко, да на Дін риби їсти! (М. Максимович); Галич поле криє (Т. Шевченко); Летить галка че­рез балку (пісня); Упаде із неба про­мінь, Дим пов’ється з димарів, На току підніме гомін Зграя галок і гра­ків (Я. Щоголев); Не що [ніщо] ви­ще й не літає, Сивий сокол з галоньками (П. Чубинський); Ой літає чорна галочка по полю, А черкає крилечками по йому (пісня); Ле­тять галочки у три рядочки, А зо­зуля попереду (І. Нечуй-Левицький);

2) старовинна народна хороводна весняна гра;

3) тільки га́лонька = га́лочка — традиційне пестливе звертання до дівчини, жінки, коханої; взагалі символ жінки, дружини. Дівчата так і присіпались: — Скажи, Мотре, на­ша сестронько, галонько! (Марко Вовчок); — Мотрусю! — підкрав­шись до неї, тихо обізвався Ва­силь. — Чого се ти, моя галочко? (Панас Мирний); Летітоньки га­дає [соколонько] в темнії лісоньки межи гарні галоньки: там йому га­лонька мила гніздечко вила, уви­ла, перевівала, вінком пообкладала (П. Чубинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 129-130.