ВІТКА

ВІ́ТКА, и, ж. 1. Зменш. до ві́та. Загинув ти, — взяла своє недоля, — Мов одірвалась вітка від гіллі (Граб., І, 1959, 144); Давно спарувались, як птиці гоже. Пір’я назносять, кладуть між віток (Мал., І, 1956, 279).

2. Залізнична колія, відгалужена від основної колії. Тут проходила вітка, що сполучала саксаганську лінію через Карнаватку з Довгинцевим (Коцюба, Перед грозою, 1958, 188); На.. залізничній вітці стоїть готовий до відправки ешелон (Рад. Укр., 1.І 1951, 1).

3. рідко. Притока ріки. Вітка Дніпрова.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 687.

Вітка, ки, ж.

1) Ум. отъ віта. Калинова вішка, як рідная тітка. Ном. № 12398. Хороша, як вітка. Ном. № 8425.

2) Отрасль; потомокъ. Княжа острозьке, Ізяславська вітка. К. Бай. 9.

3) Притокъ. Вішки Дніпровії.

4) Надставка къ короткой ступицѣ въ колесѣ. Переясл. у.

5) То-же, что и лещата 3 б, но колья стягиваются обручемъ, сплетеннымъ изъ лозы; это называется: вітку набити. Лебед. у. (Лобод).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 241.

ві́тка див. гі́лка.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 101.