ВІЗ

ВІЗ ¹, во́за, ч. 1. Засіб пересування на чотирьох колесах з кінною або воловою тягою здебільшого для перевезення вантажів. Воли поздихали, Вози поламались, З батіжками чумаченьки Додому вертались (Шевч., II, 1953, 120); Проїздили з навісним брязкотом вози, навантажені будівничим матеріалом (Л. Укр., III, 1952, 604); Риплять тугі вози (Бажан, Вибр., 1940, 163).

◊ Во́зом зачепи́ти див. зачепи́ти; Докла́сти во́за див. докла́сти; П’я́те ко́лесо до во́за (у в́озі) див. ко́лесо.

2. Приблизна міра ваги, обсягу, що дорівнює поклажі одного воза. Не раз ходив за сіллю в Крим; Тарані торговав [торгував] возами (Котл., I, 1952, 107); Пора прийшла — І службу [Білочка] відбула, — За те чумацький віз оріхів наділили (Гл., Вибр., 1957, 143).

3. астр. Назва сузір’я північної півкулі із семи зірок, що нагадує віз. Великий віз; Малий віз.

ВІЗ², во́за, ч. Велика морська промислова риба родини осетрових.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 667.

Віз, воза, м.

1) Возъ, телѣга. Род. мн. Віз и возів. Чуб. VII. 401. Части воза: снасть, ящик, колеса, голоблі или війя съ ярмом (См. все это Рудч. Чп. 249—250). Треба, як п’ятого колеса до воза. Ном. 9811. Привезено сіна тридцять віз. Екатер. у. Віз літерняк. См. Літерняк.

2) Созвѣздіе Большой Медвѣдицы. Грин. І. 1. Мнж. 148. Віз на небі вниз повертавсь. Котл. Ен. VI. 20. Глянув на зорі, аж Віз уже докочується геть-геть. Кв.

3) Родъ карточной игры: свои козыри. КС. 1887. VI. 465. Підвезти воза, візка. Поддѣть, сдѣлать неожиданную непріятность. Ум. Візок, возик, візочок, возичок.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 236.

віз (зменшені — візо́к, во́зик, змен­шено-пестливі — візо́чок, во́зичок) —

1) засіб пересування на чотирьох колесах (звідки вислів «Треба, як п’ятого колеса до воза») з кінною або воловою тягою здебільшого для перевезення вантажів; у давні часи хто мав воза, почував себе не­залежним господарем; господар­ська незалежність породила при­повідку: «На чийому возі їдеш, то­го пісню співай», тобто «корися законам, порядкам тієї господи, яка тебе приймає». Воли поздихали, Вози поламались, З батіжками чу­маченьки Додому вертались (Т. Шев­ченко);

2) різновид картярської гри: свої козирі; у сполученнях: підве́зти во́за (візка́) — завдати не­сподіваної неприємності; докла́с­ти во́за — побити, покарати;

3) Віз [Небе́сний] див. Вели́кий Віз.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 92-93.