ВІДСТУПАТИ

ВІДСТУПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДСТУПИ́ТИ, уплю́, у́пиш; мн. відсту́плять; док. 1. Задкуючи або ступаючи вбік, віддалятися від кого-, чого-небудь. Титарівна.. То підійде до криниці, То знов одступає (Шевч., II, 1953, 81); Оторопілий від слів сестри, Саїд Алі задки відступав з кімнати хворої (Ле, Міжгір’я, 1953, 210); Царя на дзиглик посадили, А сами мовчки одступили Від окуття аж до дверей (Котл., I, 1952, 171); Вони обнялись, поцілувались, потім одступили на крок, вдивляючись в обличчя один одному (Коп., Вибр., 1953, 197); // Зменшувати площу свого поширення. Море відступало, відступало невпинно; по його п’ятах ішли свердлові вишки (Донч., II, 1956, 143); Темрява навколо прозорішає і відступає (Коз., Сальвія, 1956, 134).

◊ Відступа́ти (відступи́ти) на за́дній (дру́гий) план — ставати менш важливим, значущим. А прогрес техніки, вчив нас В. І. Ленін, в тому і виявляється, що людська праця все більше і більше відступає на задній план перед працею машин (Рад. Укр., 14.І 1959, 1).

2. Відходити з певних позицій під натиском супротивника. Чи швидко відступатиме фашист, чи тихо, — все одно дожене його лихо! (Укр.. присл.., 1955, 409); Махно відступав таким алюром, що виснажені коні червоних не змогли за ним угнатися (Панч, II, 1956, 337); Запоріжці палили, не зводячи духу.. Бачать ляхи, що непереливки. Відступили назад, залишивши на місці купи вбитих і поранених (Довж., I, 1958, 259).

3. перен. Відмовлятися від своїх намірів, планів тощо. Не можна ніде відступати й на крок: Недаром у мене на грудях значок, Почесний значок піонера! (Мур., Піонер, слово, 1951, 80); [Ізоген:] Немає ради іншої, хіба що він од заміру свого відступить (Л. Укр., III, 1952, 298); — Я знаю, ти — впертий… Наполегливий. Що задумав — не відступиш.. (Донч., V, 1957, 447).

4. перен. Відхилятися від чого-небудь установленого, порушувати що-небудь прийняте, узаконене. — Не одступайте від закону, не ламайте звичаїв (Мирний, IV, 1955, 226); В деяких місцях трьох останніх частин поеми ["Енеїди"] поет інколи відступає від загального бурлескного тону (Укр. літ., 8, 1957, 114); Хане Гольдбаум відступила сьогодні від свого звичайного, раз на все усталеного порядку — варить у понеділок пироги з чорницями (Фр., II, 1950, 80); // Переставати дотримуватися своїх поглядів, переконань і т. ін.; відрікатися, відмовлятися. Як повестися? Відступати я не збирався, що ж — критика є критика (Збан., Малин. дзвін, 1958, 125); — Можна їх [комуністів] живцем по шматку краяти, а вони однаково від свого не відступлять (Вільде, Сестри.., 1958, 390).

5. Робити відступ (у 4 знач.). Варя дістала атрамент та ручку і, одступивши трохи.., почала писати (Епік, Тв., 1958, 247).

6. кому що. Відмовлятися від майна, прав і т. ін. на користь кого-небудь. — Я відступаю тобі Данелевщину, а сам беру байрак. — Ти хочеш, щоб я тобі за болото віддав ліс, за який у Бельгії даватимуть мільйони? — Добре, тоді ми кинемо жеребки. — А як розколупають, що ми зовсім не з десятого коліна нащадки? — Ми втечемо раніше, ніж вони подумають (Тют., Вир, 1964, 411); — Ви ж нам при людях відступили [поле], а нащо відступаєте, о тім не було мови (Фр., II, 1950, 201); Він одступив їм ліву половину своєї господи (Крим., А. Лаговський, І-II, 1905, 76); // Поступатися чимось. З протекції, для свіжого повітря, арештанти відступили мені "найкраще" місце до спання — під вікном проти дверей (Коцюб., III, 1956, 33).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 644.

Відступати, па́ю, єш, сов. в. відступити, плю, пиш, гл.

1) Отступать, отступить. Слуги відступили позад. Єв. І. XVIII. 6. Подайте, каже, мені того Михайлика, то я одступлю. ЗОЮР. І. 3.

2) Уступать, уступить. Під ярмарок город відступив велику лощину поміж Подолом і Ворсклом. О. 1861. IX. 176.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 230.