ВІДРИВАТИСЯ

ВІДРИВА́ТИСЯ ¹, а́юся, а́єшся, недок., ВІДІРВА́ТИСЯ, ірву́ся, ірве́шся, док. 1. Відділятися, відокремлюватися від цілого внаслідок поштовху, потягнення або під дією власної ваги. З лускотом одривались [од хвиль] довгі китиці піни і злітали догори (Коцюб., І, 1955, 392); І нараз побачив, як відірвався від гілки лист осокора (Грим., Подробиці.., 1956, 3); * У порівн. А сирота її в селі, її єдиная дитина! Мов одірвалось од гіллі, Ненагодоване і босе (Шевч., II, 1953, 13).

2. перен. Відходити, віддалятися від кого-, чого-небудь. Москва залишилася позаду, але делегати якийсь час не відривалися від вікна вагона (Минко, Повна чаша, 1950, 171); І раптом у безмов’ї над рікою лунав тріск і гук — одна якась крижина одривається від берега (Скл., Святослав, 1959, 87); — Дівчино моя, краща од сонця, не маю сили одірватись од тебе! (Н.-Лев., II, 1956, 313); Кілька торпедних катерів разом відірвалися від причалу (Ткач, Крута хвиля, 1956, 263); // Стрімко підніматися з землі. Матроси вели густий вогонь з мінометів, кулеметів і гвинтівок, не даючи змоги ворожій піхоті одірватися від землі (Кучер, Чорноморці, 1956, 129); Літак відірвався від землі і швидко набирав висоти (Собко, Зор. крила, 1950, 38); // Залишати когось далеко позаду або збоку; віддалятися. Ковпаківські розвідники могли відриватися на 100-200 кілометрів від з’єднання (Воронько, Партиз. генерал.., 1946, 37); Данилова дружина мчала все далі й далі. Вона відірвалася від війська (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 393).

3. перев. у сполуч. зі сл. очі, погляд, перен. Переставати дивитися на кого-, що-небудь. Смутні ж хороші очі молодої Кармелихи.. не відривалися від сусіди (Вовчок, І, 1955, 357); Погляд її не відривався від рук завідувача (Шовк., Інженери, 1956, 69); Дивилася йому в блискучі вугільно-чорні очі, ..від яких їй чомусь несила було відірватись (Гончар, Таврія.., 1957, 461).

4. перен. Переставати щось робити, чимось займатися. Ганна усміхається соромливо і шиє, не одриваючись (Л. Укр., IV, 1954, 221); Він узяв кілька томів Леніна і у вільний час не відривався від книг (Стельмах, На.. землі, 1949, 283); Вона цілий день од роботи не одірветься (Мирний, IV, 1955, 76).

◊ Відрива́тися (відірва́тися) ду́мкою від кого, чого — переставати думати про кого-, що-небудь. На душі легше стає, коли одірвешся думкою од цієї пустині (Коцюб., III, 1956, 157).

5. перен. Поривати зв’язки а ким-, чим-небудь; ставати далеким, відчужуватися. Відірвався від свого пня, від мужицтва і як лист дубовий не даюся ще осени, але в’яну (Стеф., III, 1954, 128); Мати ніч передумала — свавільна дочка бентежить, одірвалася від хати, материного догляду (Горд., Дівчина.., 1954, 47); // Втрачати зв’язок із чим-небудь. Поет [П. Грабовський] вказує, що для розвитку передової літератури необхідно, щоб вона не відривалась від життя, від народу, боролась за прогресивні громадські ідеали (Іст. укр. літ., І, 1954, 489).

◊ Відрива́тися (відірва́тися) від землі́ — втрачати почуття реальності, зв’язку з ким-, чим-небудь. — Професор Куцевич людина, яка ніколи не відривається від землі (Рибак, Час.., 1960, 502).

6. тільки недок. Пас. до відрива́ти¹.

ВІДРИВА́ТИСЯ², а́юся, а́єшся, недок., ВІДРИ́ТИСЯ, и́юся, и́єшся, док. Риючи, відкопуватися.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 628 - 629.

Відриватися, ваюся, єшся, сов. в. відірватися, рвуся, вешся, гл. Отрываться, оторваться. Випив він та зараз давай відриватись від стіни. Рудч. Ск. II. 69. Одірвись, коню, од берестонька. Мет. 19.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 226.