ВІДОКРЕМЛЕНИЙ

ВІДОКРЕ́МЛЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до відокре́мити 1, 2, 4. Кут меншої кімнати, відокремлений перегородкою з дикту й матового скла, мав правити завідувачеві лабораторій за кабінет (Шовк., Інженери, 1956, 16); Основні галузі ремесла Київської Русі були відокремлені від сільського господарства (Вісник АН, 8, 1949, 43); // відокре́млено, безос. присудк. сл. Церкву відокремлено від держави.

2. у знач. прикм. Який міститься, перебуває окремо від кого-, чого-небудь. Люди [раннього давньокам’яного віку] бродили невеликими відокремленими групами, по кілька десятків чоловік (Іст. СРСР, І, 8, 1957, 3); В лісах лишалися сліди, по яких гітлерівці вишукували партизанів і загрожували існуванню відокремленого загону (Ле, Клен. лист, 1960, 235).

3. у знач. прикм., грам. Який виділяється своїм змістом та інтонацією. Відокремлені члени речення; Відокремлені означення.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 614.