ВІДНОСНИЙ

ВІДНО́СНИЙ, а, е. 1. Який установлюється, визначається в порівнянні, у зіставленні з чим-небудь іншим; правильний за певних умов, обставин; протилежне безумовний, абсолютний. Для Енгельса з відносних істин складається абсолютна істина (Ленін, 14, 1949, 116); Рух тіла відносно інших тіл, які умовно приймаються за нерухомі, називається відносним рухом (Курс фізики, І, 1957, 9); Відносні числа; Відносна вологість; // Не цілковитий, не повний, не дуже великий у порівнянні з іншим. Але на фронті все ще панував відносний спокій (Кучер, Чорноморці, 1956, 419); Буйне руде волосся.. при Катерининому анемічному обличчі втрачало весь блиск своєї відносної краси (Вільде, Сестри.., 1958, 16).

2. грам. Який показує відношення до чогось, зв’язок з чимсь. Відносні прикметники показують ознаку, зумовлену незмінними властивостями предмета (Курс сучасної укр. літ. мови. І, 1951, 309).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 612.