ВІДНОСИТИ

ВІДНО́СИТИ, о́шу, о́сиш, недок., ВІДНЕСТИ́, су́, се́ш; мин. ч. відні́с, несла́, ло́; мн. віднесли́; док., перех. 1. Несучи кого-, що-небудь, доставляти кудись або кому-небудь. Я щодня пишу і щодня сам одношу листи в поштову скриньку (Коцюб., III, 1955, 170); Легкий вітрець віяв прохолодою і відносив убік порох з дороги (Бойч., Молодість, 1949, 271); Я тебе, вірная, аж до хатиноньки Сам на руках однесу (Стар., Поет. тв., 1958, 31); Щасливий я не тим, що маю квіти, А тим, що є кому їх віднести! (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 143).

2. Повертати, віддавати комусь що-небудь позичене, тимчасово взяте. Нам з Мартою шкода було односити таку гарну книжку так скоро (Мирний, IV, 1955, 344); — Добридень вам, Мотре! А куди йдете? .. — До куми! Відношу борщ, що позичала (Коцюб., I, 1955, 41).

3. Захоплюючи щось своїм рухом, течією, переміщати вбік від чогось (про вітер, воду тощо). Вітер подихав проти неї і геть односив назад Катрин нестямний лемент (Мирний, IV, 1955, 305); І не відчула [Оля], як тиха, зрадлива течія почала непомітно відносити її вбік (Юхвід, Оля, 1959, 17); // безос. Дівчина.. знов налягла на жердину, і її одразу віднесло потоком далі (Гончар, Таврія.., 1957, 489); // перен. Стирати в пам’яті щось, приводити в забуття (про час). Час йде та йде, все далі та далі односить з-перед очей важкі часи її.. горя (Мирний, І, 1954, 231).

4. перен. Зараховувати кого-, що-небудь до якогось розряду, групи; пов’язувати з ким-, чим-небудь. Ніколи досі ті думки не чіпали мене глибоко, та й ніколи не відносив я їх до власної особи (Коцюб., I, 1955, 260); Чи можна до народної творчості віднести твори тої чи іншої людини, які не мають достатньо високої художньої цінності? (Вітч., 5, 1956, 165); // Пов’язувати з певним періодом часу. Відносити пам’ятку до XIV ст.

ВІДНОСИ́ТИ, ошу́, о́сиш, док. Закінчити носити. — Відносила вона вже своє, дитино!.. Вже більш не понесе! — з слізьми в очах каже жінка (Коцюб., I, 1955, 135).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 612.

Відносити, шу, сиш, сов. в. віднести, су, сеш, гл. Относить, отнести. Звелів царь віднести дітей у церкву на ніч. Чуб. Я приносив, а відносити тобі вже черга. Чуб.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 221.