ВІДМІТНИЙ

ВІДМІ́ТНИЙ, а, е. Який чим-небудь виділяється, відрізняється від інших. Тут почуваєш себе не в Європі, а в Африці, таке все одмітне (Коцюб., III, 1956, 325); Дід Сербиченко показав фронтовикам відмітне місце [для вітродвигуна], де впродовж року, літо й зиму, ніколи не вщухав вітер (Ю. Янов., Мир, 1956, 101).

Відмі́тний знак — те саме, що Розпізнава́льний знак (див. знак). Свої лижі, поламану й цілу, він залишив на місці, де трапилась аварія. То мало правити за одмітний знак (Трубл., Лахтак, 1953, 73).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 607.

Відмітний, а, е. Отличный, отличающійся отъ чего. Та й увесь наш рід одмітен собі усім. Г. Барв. 427.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 220.