ВІДМІНА

ВІДМІ́НА, и, ж. 1. Інший вид якогось предмета, явища, речовини і т. ін.; різновидність, варіант. Найкращими для баштанних культур є легкі й родючі відміни грунту, насамперед супіскові чорноземи (Овоч. закр. і відкр. грунту, 1957, 251).

2. Риса, що відрізняє певний предмет, явище тощо від іншого. Визнаючи наявність спільних рис вищої нервової діяльності у людини і тварин, І. П. Павлов у той же час указував і на відміни в них (Вісник АН, 9, 1949, 31); Подібності, так само як і відміни, допомагають краще відчути, як художній твір відбиває велику правду життя (Рад. літ-во, 9, 1965, 18).

На відмі́ну від кого, чого — інакше,ніж хтось, щось; у протилежність, на противагу кому-, чому-небудь. Пушкін, на відміну від багатьох своїх сучасників, не був схильний ідеалізувати буржуазний порядок, що встановився у Сполучених Штатах (Літ. газ., 9.VI 1949, 1).

3. Зміна, переміна чого-небудь. Для одміни ми їздили в море ловити рибу (Коцюб., II, 1955, 300); Восени кожен день — якась відміна: то зів’яла стеблина, то зелений пожовк… (Рильський, І, 1956, 216); Весна принесла чималі одміни в її серце (Стельмах, II, 1962, 332).

4. рідко. Те саме, що скасува́ння. Відміна кріпосного права.

5. грам. Група іменників, що мають спільну систему відмінкових закінчень. Відміна — група імен, що мають спільні особливості відмінювання, пов’язані з характером основи (Сл. лінгв. терм., 1957, 27).

6. діал. Виродок. — Де ті відміни [брати] могли подітися? — муркотів сам до себе Стефко (Фр., VI, 1951, 144).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 606.

Відміна, ни, ж.

1) Измѣненіе, перемѣна.

2) Отличіе. У нас на Вкраїні…. не всюди однаково говорять…. не велика, воно, правда, і одміна. О. 1862. І. 70. Служки, доношуючи після своїх панів стареньку їх зобуву, пришивали до не? для одміни чорні пришви. Ном. № 7334.

3) Варіантъ. Є ще сім відмін сієї приказки. Ном. № 10854.

4) Выкупъ. «Турчин-турчинойку, не губъ мене молодойку, їде мамця відмінити, не даст дна мі загинути». Одмінойки та й не стало: дівча гірко заплакало. АД. І. 100.

5) Уродливое дитя, больное англійскою болѣзнью. Чуб. І. 130. Народъ считаетъ такого ребенка чертенкомъ, которымъ подмѣнили человѣческое дитя. См. Відмінок. КС. 1883. ѴІ. 372. Ум. Відмінонька.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 219.

відмі́на = відмі́нник = відмі́нок = відмінча́ див. одмі́на.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 91.