ВІДМЕЖОВУВАТИ

ВІДМЕЖО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДМЕЖУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех. 1. Відокремлювати собі межею ділянку землі тощо від сусідніх ділянок. Глоба одмежував собі ще чимало землі біля озера (Стор., І, 1957, 238); Все громада програвала… Пан вже ліс відмежував (Фр., X, 1954, 246); // Відокремлювати собою щось від чогось. Не ворожі, а дружні кордони відмежовують нашу землю від земель сусідських (Рильський, III, 1955, 51); Дерев’яна пофарбована арка .. відмежовувала парк від вулиці (А.-Дав., За ширмою, 1963, 153).

2. перен. Відділяти одне явище, поняття від інших. Звичайно, треба вміти відмежовувати істотне від наносного (Ком. Укр., 9, 1966, 8).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 605.

Відмежовувати, вую, єш, сов. в. відмежувати, жую, єш, гл. Отмежевывать, отмежевать.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 219.