ВІДЛЯГАТИ

ВІДЛЯГА́ТИ, а́є, недок., ВІДЛЯГТИ́, я́же, док., безос. Послаблюватися, зникати (про біль, душевну тривогу, неспокій, а також сильний мороз, негоду). Надворі одлягає — може, це була остання завірюха (Вас., Незібр. тв., 1941, 206); [Павло:] Мені от треба затягтись міцним чимсь, щоб у грудях одлягло, бо переговоривсь (Стар., Вибр., 1959, 149); Після зборів у Гната відлягло на серці, а на душі стало легко, ніби з плечей звалив гору (Чорн., Потік., 1956, 283).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 604.