ВІДЛУЧАТИСЯ

ВІДЛУЧА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ВІДЛУЧИ́ТИСЯ, у́чуся, у́чишся, док. 1. Виходити, виїжджати з якого-небудь місця на певний час. — Треба вам буде куди відлучатися, я знатиму, що і за морем ви за мною скучатимете, як я тут за вами (Кв.-Осн., II, 1956, 340); — Будьте дома й нікуди не відлучайтесь (Гончар, Таврія.., 1957, 682); — Я відлучуся годинки на дві, а ти вже доглядай тут за всім (Шиян, Гроза.., 1956, 201).

2. від кого — чого, рідко. Покидати, залишати. Там Маруся заручається, од батенька одлучається (Сл. Гр.); І з сими словами всі три [Кінь, Свиня, Кіт].. відлучилися від звірячої громади і пристали до людської (Фр., IV, 1950, 124); Ориська хоче відлучитися від них [подруг] (Вільде, Б’є восьма, 1945, 30).

3. тільки недок. Пас. до відлуча́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 603.

Відлучатися, чаюся, єшся, сов. в. відлучитися, чуся, чишся, гл. Отдѣляться, отдѣлиться, разлучаться, разлучиться. Там Маруся заручається, од батенька одлучається. Мет. 127. У дорозі не можна відлучитися від товаришок. Зміев. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 218.